Щоденники Мавок в окупації

Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою...

Здається, ми в повній ізоляції – від позаминулого тижня інтернету нема взагалі і ніде. Пропадав і раніше, але не так, щоб взагалі ні зв’язку, нічого. Оце на днях грозилися, що закриють телеграм, я трошки запанікувала, бо новини і зв'язок часто якраз через канали получаю. Вже думала на окремий телефон...

Ми з лівого берега. Через моїх батьків летить все. Вже не пригадую, коли востаннє нормально спали – все перенесли в підвал і акуратно риють «альтернативний вихід», якщо головний привалить, а привалити може будь-коли, бо вже не ясно коли виходи «наших», а де росіянців. Все розвалене навколо, згарища, і на фоні...

Щось у нас тут назріває в Криму неспокійне. Про це не сильно знайдеш в місцевих новинах, але місцеві все добре знають і одне одному передають. По-перше, прильоти зачастили, хоч про це і не говорять ввідкриту, але всі все знають, і все менше хочуть «працювати там чи поруч». Не можу сказати,...

Так больно стало от последнего дневника. И обидно. Из нашего красивого, практически европейского города за годы оккупации сделали тупо совдеп, чувство будто -20-30 лет, минимум. Пляжи засранные, пьянь везде, продукты ужасные, и еще эта стремная музыка везде – как будто мы застряли в «Голубом огоньке» времен расцвета Газманова, бррр. Мы все...