На блокпості мене питають: «Куди їдеш? До кого? Навіщо?» Знаю, що кожна відповідь повинна бути коротшою за три секунди. Три секунди — це межа між тим, що мене відпустять чи ні. Тому говорю повільно, рівно, без тремтіння. А всередині — ураган. Страх, який за три роки став частиною дихання.

Дорогий Миколаю, Пише тобі Мавка — не з лісу, а з міста, хоч і окупованого, серед шуму, диму й дурнуватих новин. Тут, де кожен день випробування, я намагаюсь триматися. Бо ж треба витримати, правда? Щоб світ без русні настав. І він прийде, я вірю, ти ж бачиш звідти краще за нас. Скоро по магазинах будуть дешеві наклейки з тим відмороженим Дєдом. Люди навіть не помітять, як його гидка тінь знов пробирається крізь полиці, разом з бухлом. А я сумую за тобою. За нашим. За справжнім Миколаєм, що знає, чого ми варті, і що навіть найменша різочка може бути нагадуванням не здаватися. Якщо...

Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія - хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю - так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою - через мову, кухню, одруження "зі своїми", традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від "кулічів", "ісконно рускіх" і "нашенских", отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше - Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на...

Звʼязок глушать. Я того ж і пропадаю. Уже даже і з Мішею, сином, на регулярному зв’язку не дуже получається бути. Через ватсап чи телеграм вже взагалі не можна нікуди додзвонитися. Ну і ясно, що всіх заставляють ставити цей Макс, а люди бояться. Я теж боюся. Тьотка говорить, що жінки бояться не тільки прослуховування, а що їх через камеру розглядають. І прикривають телефон одягом, коли вдома, чи в тумбочку прячуть. Я взагалі дома його виключаю повністю, не знаю чи це параноя, но думаю, що так правильно. І спокійніше якось, звязку ж і так нема: що мені там нового скажуть? Короче, їсти нічого, світла...