Любі Мавки!

Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути. 

Посилання на аудіо щоденники

11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна

Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...
logo

Щоденники Мавок

Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України

9 квітня 2024 Маріуполь Україна

На новий рік мені подарували книжку-альбом про Маріуполь. Мій Маріуполь. Найцінніше те, що деякі фото були зроблені буквально кілька днів ДО. Але я пригадую ще раніше ДО – я тоді була у 8 класі і в цей день нам дозволили прийти без форми, в нас була толока, чи щось таке. А я лиш про ці джинси могла тоді й думати – яка ж я буду красива, усі хлопчики мої! І ось тоді, у 2014, ми уперше почули, що таке артилерія, міномет. Ці звуки не зрівняти ні з чим, навіть ракети уже інакше звучать. ...

13 березня 2024 Старобільськ Луганська область

Найстрашніше, що відбувається зі звичними людьми в окупації, це те що в них відбирають все, що пов’язано з Україною. Коли просто йдеш вулицями міста, в тебе спокійно можуть відібрати телефон і почати його перевіряти: з ким ти спілкуєшся, що в ньому і чи немає в тебе чогось українського. Тебе спокійно можуть забрати, якщо ти досі не змінив українські номери на машині, і часто в державних установах роблять зауваження, що ти спілкуєшся «суржиком». В місті повне беззаконня. Поліція не реагує на звернення мешканців міста. Почала зростати злочинність, особливо грабіжництво. Мені пощастило, що поряд живе сестра і...

31 травня 2025 ТОТ

Сьогодні був той день, коли я знову відчула себе справжньою як не Мавкою, то спецагенткою. Прокинулася рано, хоча і вихідний. В голові крутилася думка: "Стікерів стало менше, місто ніби притихло. Час розбудити його знову!" Взяла з собою нові стікери — яскраві, з нашими гаслами та символами. З собою клей, рукавички й трохи хвилювання. Вийшла на вулицю, серце калатало: раптом хтось побачить? А раптом знову буде той, що минулого разу питав, що я тут роблю? Але коли дійшла до першої зупинки й приклеїла перший стікер, страх розчинився. Замість нього — відчуття сили. Я знаю, для чого це роблю. Кожен стікер — це...