Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У мене є сестричка, за яку я дуже боюся. І я навіть не можу сказати, за що найбільше. За її фізичну безпеку і здоров’я, ясна справа. У будь-який момент може «прилетіти», вона може захворіти, а доступ до лікування так собі. Ну і, якщо чесно, краще не відсвічувати зайвий раз. Але мене турбує два моменти. Школа, де їй впарюють якусь повну дич про те, що ми завжди були рускими, але тут вона, бачу, сама починає запитувати. Ми вдома, на жаль, не говорили українською, так склалося. Але вона почала цікавитись моїми книжками і я сподіваюся, це щирий інтерес, а не «в школі...

Кожен день сиджу в кімнаті сина Міші, просто сиджу, раніше плакала. Все залишилося так, як було, коли він щойно поїхав. Перший рік я уявляла, як він повернеться додому. Садила огород, робила консервацію, яку він любив. Банки досі стоять неторкані у підвалі. Цього року немає сил щось робити чи садити. Дали інтернет нарешті, тепер ми з ним кожнісінький день розмовляємо, він плаче коли зі мною прощається, а я вже не можу. Я рада, що у нього все добре: він працює у школі вчителем історії та підробляє в музеї. Добре, що директор музею його не покидає – вона витягла його працювати...

Пропадають люди. Вони просто зникають. Сьогодні він торгував м’ясом на нашому ринку, а у вихідні його вже нема. І саме страшне, що люди просто мовчать. Роблять вигляд, що нічого не відбувається, так ніби цієї людини просто не існувало взагалі. Люди просто зникають, і навіть їх рідні просто мовчать. Мені інколи здається, що я просто сплю, і мені сниться кошмар, а я ніяк не можу прокинутися. Я не можу прийняти життя, яке живу. Як моє життя перетворилось на суцільний кошмар? Зникла продавчиня з магазину поряд мого дому. Я запитала у хазяйки магазину «де Лариса?». Вона опустила очі і сказала, що...