Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Тепер вони прийшли по дітей. Не з обшуком, а з паперами й усмішками. Так тепер виглядає наш страх. Галочка «рекомендований до лікування в оздоровчому таборі». Начальниця відділу освіти пояснювала, що це «пріоритетна програма реабілітації», там весело і «концерти». Я знаю, що в цих «концертах» діти співають під чужими прапорами, а в «спортивних заняттях» їм показують, як розбирати автомат. Через «впн» прочитала, що минулого року в такі «табори» вивезли більше 10 тисяч наших дітей. Це майже ціле наше містечко. Кожен автобус, який від’їжджає від школи, тепер здається мені частиною цієї великої схеми, де наші діти перетворюються з учнів 3‑Б на «вихованців програми перевиховання»....

Пропадають люди. Вони просто зникають. Сьогодні він торгував м’ясом на нашому ринку, а у вихідні його вже нема. І саме страшне, що люди просто мовчать. Роблять вигляд, що нічого не відбувається, так ніби цієї людини просто не існувало взагалі. Люди просто зникають, і навіть їх рідні просто мовчать. Мені інколи здається, що я просто сплю, і мені сниться кошмар, а я ніяк не можу прокинутися. Я не можу прийняти життя, яке живу. Як моє життя перетворилось на суцільний кошмар? Зникла продавчиня з магазину поряд мого дому. Я запитала у хазяйки магазину «де Лариса?». Вона опустила очі і сказала, що...

Высокий худощавый мужчина, который бродил больше часа по магазину, остановился возле перчаток. - Дайте мне перчатки без "костяшек". - А вообще в каких удобнее, с "костяшками" или без? – интересуюсь я в привычной мне манере. - Эти "костяшки" вообще особо не имеют функционала. Если пытать кого-то надо, тогда да, а если нет, то они не нужны. Он говорил без улыбки на лице, вполне серьёзно об обыденных для него вещах. - Пытать? И часто Вам приходится этим заниматься? - Мне – да! - Почему? - Потому, что я в разведке! Он видел презрение в моих глазах, моё пренебрежение невозможно было скрыть. - Но мы не изверги, не сильно мучаем... –...