Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

На новогодней вечеринке случилось кое-что, о чем мне хотелось бы подумать. Каждый день продолжаются обстрелы Украинских городов, кошмар без конца, но с точной датой начала. Тем временем у меня на глазах происходит тихий и неприметный кошмар. С головами людьми происходят какие-то изменения. Мне сложно сказать, когда это началось, и как. Но в разных ситуациях, разные люди, сказали мне немыслимое, недавно еще абсолютно неприличное, и считали себя в своем праве. Недавно я узнала, что моих прадедушек расстреляли во времена сталинских репрессий. Узнали мы эту информацию через «Мемориал» организацию помогающей возвращению имен репрессированных (организация ликвидирована в России). А теперь...

У мене є сестричка, за яку я дуже боюся. І я навіть не можу сказати, за що найбільше. За її фізичну безпеку і здоров’я, ясна справа. У будь-який момент може «прилетіти», вона може захворіти, а доступ до лікування так собі. Ну і, якщо чесно, краще не відсвічувати зайвий раз. Але мене турбує два моменти. Школа, де їй впарюють якусь повну дич про те, що ми завжди були рускими, але тут вона, бачу, сама починає запитувати. Ми вдома, на жаль, не говорили українською, так склалося. Але вона почала цікавитись моїми книжками і я сподіваюся, це щирий інтерес, а не «в школі...

Раз уже почала і ви мене надрукували, також хочу розповісти, як російська пропаганда впливає на дітей. Стоячи поряд з малими дівчатками, які здасться, у 2 класі, я почула таку розмову (російською, ясно, я тут перекладу): "А чого в тебе в даних народження написаний «Маріуполь, Україна», ти що, «чубчик»?" Дівчинка, до якої це було адресовано, тихо сказала: "Я народилася і жила там". А та друга просто посміялася. Боляче на це дивитися. Та «мєлка» з промитими мізками навіть не уявляє, що цій іншій дівчинці довелося пережити. Я розумію, що це всього лише мала дитина, і вона нічого толком не розуміє. Але мені більше шкода дівчинку...