Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Ни на чем не могу сосредоточится, все время вспоминаю как это было 3 года назад. Как проснулись ночью, как не могли поверить в то что началась война. Как было страшно и стыдно, и больно. Как менялась реальность вокруг. Появились машины похожие на дуршлаги, на украинских номерах, но не донецких. Как менялись люди, родственники, друзья, знакомые. Как за первые месяцы войны в голове поселился новый страх: сболтнуть лишнего. Сегодня мы с этим страхом уже давние знакомые. Все что я делаю и говорю проходит сначала внутреннюю цензуру. Даже если это формально “законно” есть еще и неформальные законы, их нужно чувствовать они витают...

Я не буду казати, хто ми і звідки. Бо це і страшно, і соромно. Сидимо в маленькій кімнаті, що прогріта телевізором і сварками з сусідкою, який канал слухати. Під ламповим світлом світ ділиться на тепленьке «тут» і тривожне «там». На екрані марширують незнайомі солдати — десь під Мелітополем чи Армянськом, без поняття. Вони так підписують, щоб було не ясно, але страшно. Хтось із хлопців, можливо, з нашої школи, мені здається, я впізнаю лиця. Хтось ніколи й не повернеться, а я слабкодухо думаю «може це і на краще». Але мій дядько і ще двоє сусідів цього «там» не бачать. Вони тепер —...

Зараз в Запоріжжі, серце в Маріуполі Ми тримались до останнього, але мусили виїхати в Запоріжжя, чоловік лишився в Маріуполі. Назавжди. Серце моє лишилося там само, прямо в дворі нашого будинку який ми так довго з любов’ю будували. В нашому подвір’ї ми його поховали. Не хочу розказувати, як все було. Хочу забути. Дивуюся, як всі ці сміливі дівчата тут розказують про газети, плакати – я під сорочкою носила прапорець такий, ще з якогось мітингу лишився, лежав вдома віки. І все чекала, що буде як в 2014 – що наші відіб’ють. В нас тоді також було багато переселенців, як зараз в...