Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Кто-то может подумать, что все эти трудности и риски для того, чтобы всего лишь отправиться в отпуск, как-то перебор. Может кто-то и прав. Но я чувствовала острую потребность в глотке свежего воздуха. Тбилиси нас встретил протестами. Грузины объединились против закона об иногентах, кальки с российского законопроекта. В россии его используют как часть репрессивной машины, и да в грузинской версии тоже есть такой потенциал. Захотелось взглянуть на протесты, на “свободную жизнь”. И вечером мы отправились на Шота Руставели. Давно забытый вайб свободы. Молодежь толпиться и что-то скандирует, обернувшись в грузинские флаги, на самодельной сцене начинается выступление какой-то локальной группы. Пара...

Кожен день сиджу в кімнаті сина Міші, просто сиджу, раніше плакала. Все залишилося так, як було, коли він щойно поїхав. Перший рік я уявляла, як він повернеться додому. Садила огород, робила консервацію, яку він любив. Банки досі стоять неторкані у підвалі. Цього року немає сил щось робити чи садити. Дали інтернет нарешті, тепер ми з ним кожнісінький день розмовляємо, він плаче коли зі мною прощається, а я вже не можу. Я рада, що у нього все добре: він працює у школі вчителем історії та підробляє в музеї. Добре, що директор музею його не покидає – вона витягла його працювати...

Ось і все, я залишилась сама. Відійшов мій дід, діти добре, що раніше виїхали. Сусіди полишали ключі, щоб значить за хатами їхніми ходить. Так і ходжу, там вазонки полила, там просто провітрила, коти і собаки і так вже до мене збіглися. Я ж раніше робила старшим зберігачем, от і тепер така іронія долі. Зберігачка вулиці, рахуйте. Деколи мені здається, що я вже вмерла і це моє чистилище, отак ходити. Якщо щиро, постійно хочеться прокинутись від цього хворого сну, але розумію, що мій єдиний вихід - за дідом. Уже якось і не страшно, просто сумно. Даже до прильотів стало якось все...