Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Сьогодні – День Конституції. Але не просто свято, а день справжньої, першої у світі конституції – тієї, яку ми, українці, створили ще тоді, коли про свободу тут інакше й не мріяли. Я, музейниця, завжди відчуваю особливий трепет у такі дні. Особливо після того, як мені пощастило побачити оригінал у 2021 році: вперше за 311 років привезли до Києва зі Швеції. Стояла тоді в Софійському соборі, серед інших музейників, і ловила кожен подих – бо переді мною була не просто старовинна латинська рукописна книга, а жива пам’ять про те, як ми вміли бути вільними навіть у вигнанні. Кажуть, зараз цей оригінал...

Здрастуйте. Одразу вибачаюсь, якщо в тексті будуть помилки, я погано знаю українську мову. Мені просто хочеться виговоритись, у реальному житті мало людей, з якими я можу обговорити цю тему. Я дуже хочу додому. Я живу в окупації 11 років, мені боляче і страшно. Я почуваюся дуже самотньо, оскільки більшість моїх родичів підтримують росію. Мені дуже прикро, що я ніяк не можу допомогти Україні, що я змушена мовчати, щоб мене не посадили. Прикро за те, що я маю чинити в цій жахливій країні. Прикро за те, що мої родичі, які перебувають в Україні, страждають. Я шалено хочу додому, хочу до своєї сім'ї. Я...

Дорогий Миколаю, Пише тобі Мавка — не з лісу, а з міста, хоч і окупованого, серед шуму, диму й дурнуватих новин. Тут, де кожен день випробування, я намагаюсь триматися. Бо ж треба витримати, правда? Щоб світ без русні настав. І він прийде, я вірю, ти ж бачиш звідти краще за нас. Скоро по магазинах будуть дешеві наклейки з тим відмороженим Дєдом. Люди навіть не помітять, як його гидка тінь знов пробирається крізь полиці, разом з бухлом. А я сумую за тобою. За нашим. За справжнім Миколаєм, що знає, чого ми варті, і що навіть найменша різочка може бути нагадуванням не здаватися. Якщо...