Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Ржу-не могу. Їдем сьогодні по трасі, а в нас новеньких білбордів понавішали – видно, не хватає пушечного м’яска, – набирають тепер кримчан на службу, по контракту. 18 стукнуло – автобіографію, паспорт, справку про сім’ю-дітей-образованіє, воєнний білет , і вперед, «зона СВО по спецтарифу». Платять, кстаті, ну чи обіцяють, 100 000 грн. Ну, і рекламують всюди масово. Кажуть, даже дітей ветеранів в «Артек» безплатно зашлють. «Выбор сильных», типу, служба по контракту. Слабаків, думаю, і без контрактів почнуть підтягувати. Але тут на перевалі вийшло дуже проницательно: два пацана мелких побачили рекламу і давай рахувать, на що б їм хватило і що б...

Привет 2025, надеюсь ты будешь лучше чем 24й, 23й и 22й. Городских салютов не было, но многие пускали из дворов, и окон. Никого не задерживали за салюты. Мы отлично отпраздновали семьей, пока Украину атаковали дроны и ракеты, одна разорвалась в километре от дома моей подруги. Сюрреалистичная ситуация. Меня никогда не увлекали цифры. Численность армии, количество раненых, мощность взрывной волны, дальность полета, единицы захваченной или разрушенной техники вся эта военная математика с лихорадящими подсчетами, душевными подъемами и головокружительными разочарованиями проходит мимо моего внимания. Я с удивлением наблюдаю как люди до пены и покрасневших глаз считают сколько атакамсов укладывается в орешник. Но есть занимательная математика...

Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія - хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю - так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою - через мову, кухню, одруження "зі своїми", традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від "кулічів", "ісконно рускіх" і "нашенских", отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше - Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на...