Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

В лікарнях особливий жах. Лікарів все менше, операції елементарні не зробиш. Тільки два стоматологи! На всіх! На рік вперед все розписано. Ясно, що пенсіонери не в пріоритеті. А до вспишки венеричних захворювань додався туберкульоз. Це ж куди ми котимось? Наш Вадим Петрович, колишній директор музею сусіднього містечка, не може до кардіолога попасти. Там все зачинено через туберкульоз! Не приймають хворих, взагалі, навіть ургентних. А йому якось підлікуватися і виїхати треба, то він ніяк не може. А з іншого боку, ну а як не буде, як таке харчування. Ще якось можна вижити, у кого свій двір і колодязь. Ото як у моїх,...

Ось і все, я залишилась сама. Відійшов мій дід, діти добре, що раніше виїхали. Сусіди полишали ключі, щоб значить за хатами їхніми ходить. Так і ходжу, там вазонки полила, там просто провітрила, коти і собаки і так вже до мене збіглися. Я ж раніше робила старшим зберігачем, от і тепер така іронія долі. Зберігачка вулиці, рахуйте. Деколи мені здається, що я вже вмерла і це моє чистилище, отак ходити. Якщо щиро, постійно хочеться прокинутись від цього хворого сну, але розумію, що мій єдиний вихід - за дідом. Уже якось і не страшно, просто сумно. Даже до прильотів стало якось все...

Пока меня не было, тут многое произошло. Я вернулась из Москвы, съездила в долгожданный Грузинский отпуск, открыла бизнес к сезону 2024. Но давайте по порядку. Что удивляет в Крыму после Москвы: огромное количество зэток, на машинах и заборах, километры “социальной” рекламы службы по контракту, портретов мертвых “героев”, растяжки с лозунгами, баннера с призывами. В Москве я видела только один провоенный баннер, его расположили напротив посольства Германии. Он так расположен, чтобы заметно из окон посольства, но не слишком с улицы. Москвичей нервировать не хотят.  Москвичам кажется, что война далеко и не с ними. С ними: инфляция и курс доллара, а горящую высотку...