Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

По пути в командировку мне достались поразительно ядовитые попутчики. Ужасно недовольные отдыхом в Алуште, они были счастливы «наконец-то убраться с этого мерзкого полуострова». Сквозь ядовитые комментарии удалось разобрать вот что: «Все эти вонючие крымчане вашего поколения, молодежь, нет-нет, а все в сторону Украины смотрят». Эта фраза как-то так подняла мне настроение, что остаток ее речи не запомнился. Неужели так со стороны чувствуется? Почему у меня другое ощущение окружения? Может, потому что я концентрируюсь на изменениях, а изменения все со стороны Крымского моста? Может, нужно выяснить, куда они ходили в Алуште, потому что мне туда срочно надо.

Раз уже почала і ви мене надрукували, також хочу розповісти, як російська пропаганда впливає на дітей. Стоячи поряд з малими дівчатками, які здасться, у 2 класі, я почула таку розмову (російською, ясно, я тут перекладу): "А чого в тебе в даних народження написаний «Маріуполь, Україна», ти що, «чубчик»?" Дівчинка, до якої це було адресовано, тихо сказала: "Я народилася і жила там". А та друга просто посміялася. Боляче на це дивитися. Та «мєлка» з промитими мізками навіть не уявляє, що цій іншій дівчинці довелося пережити. Я розумію, що це всього лише мала дитина, і вона нічого толком не розуміє. Але мені більше шкода дівчинку...

З кожним днем стає все важче і важче купувати їжу та ліки, на прилавках залишались дорогі продукти, на кшталт червоної риби, ікри і т.д. Я не можу ходити на великі відстані, пошуком їжі раніше займався син, разом зі своїми друзями вони ходили по всьому місту та шукали маловідомі магазинчики, про які знають не так багато людей. Ось так, доволі швидко, все до чого ми так звикли, ставало все важче і важче знайти. 6 березня минулоріч місцеві активісти знову домовились зустрітись та підтримати місцеву голову, яка залишилась у місті. На цей раз їм вдалося більше: на місцевій адміністрації вони зірвали прапор лнр...