Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
20 травня 2025 Крим, Україна
Доброї ночі чи дня. Вперше вам сюди пишу. Я б хотіла розповісти, що відбувається в нас в школах, в окупованому Криму.
Цими днями, замість уроків, нас відправили плести маскувальні сітки для військових. Я не хочу плести сітки, але вчителі змушують, і лаються, якщо ми неправильно їх плетемо. Наша школа перетворилася на якусь тюрму, я не хочу зубрити всіх цих "хероїв". Не можу нікого з них поважати. Да, я була маленька, коли все це сталося і не памятаю, як було раніше. Але я не хочу так, як тепер.
Побачила в інтернеті історію дівчини, яка виїхала сама без батьків і вчила українську, щоб...
22 січня 2026 року Окупована Луганщина
До 31 грудня 2025 року діяв так званий «особливий режим», який дозволяв нам перебувати з українськими паспортами або документами «Л/ДНР». Тепер кажуть: або російський паспорт, або посвідка, інакше – депортація, куди й як, ніхто не пояснює. Щоб отримати цю їхню посвідку, треба йти в МВС, здавати відбитки пальців і навіть проходити медогляд.
Від нового року окупанти прямо нам кажуть: українці без паспорта РФ або посвідки на проживання стають «ціллю» для силовиків, їм загрожує депортація. Це якраз від нас – з Луганщини й Донеччини.
Тобто, тут ми більше не люди, а «цель». Без бумажкі… словом. До кінця минулого року ще можна було...
4 вересня 2025 Старобільськ, Україна
Колишній чоловік моєї сестри… До війни він був великим аграрієм. Поля — широкі, родючі. Сіяв, вирощував, жнивував — усе своє, зароблене важкою працею. А тепер… Його землю обробляють чужі люди. Урожай вантажать і везуть у Росію. Забрали все: землю, трактори, комбайни, всю техніку — до останнього болта. Самі сіють, самі збирають, самі наживаються. І їм нормально. Наче так і треба. Мимоволі згадуються 1930-ті…
Дім його теж хотіли відібрати. Чеченці вже там оселилися. Я тоді «відбила» його, щоб залишився дах, якщо раптом повернуться. Думала — колись він із внучкою приїде, і буде куди зайти, де переночувати. Дім є дім.
А вони виїхали...
