До Міжнародного дня боротьби за права жінок ми згадуємо слова правозахисниці Олександри Матвійчук: «Мужність не має гендеру». І разом зі «Злою Мавкою» говоримо про те, як змінилося життя в окупованому Мелітополі і як триває боротьба за його звільнення. Читати повністю

В Ялте свои взгляды и отношение к войне демонстрировать не принято. Я не про всех своих знакомых могу с уверенностью сказать, каких они взглядов.  Недавно приятный парень, новый знакомый, пригласил меня на кофе. Я не уверена была идти мне или нет – нужно как-то узнать, что за человек. Ватников в моей жизни и так достаточно, и придумала спросить: “Какие новости ты читаешь?”.  Безопасный вопрос, вроде бы, но в принципе, достаточный, чтобы понять многое о взглядах человека.  Не пошли мы, словом, на кофе.

Сусіда, Ваську кривого, приїхали і забрали військові. А через два дні привезли обратно. Він нічого не розказував, чого його забирали. Він такий не проукраїнський, типовий алкаш на вулиці, але думаю, що його завербували стучати і підглядати за сусідами. Тут взагалі мовчати треба навіть зі знайомими. Всі стучат один на одного. Кого змушують на роботі, а хто і сам, бо хоче вислужитися. Хто з властями дружить, тому добре – жирують на повну: одягатися стали красиво, їжу всяку хорошу купують. Ще їм за це дома віддають тих, які виїхали. Я все життя живу в Старобільську, всіх знаю, а зараз тут живуть нові люди....

Коли стає важко, допомагає історія Стефана Цвейга. Він разом із дружиною наклав на себе руки в 1943 році. Вони зневірилися, повірили, що нацистська Німеччина переможе. І вирішили піти з цього світу, в якому не хотіли жити. Як виявилося, їм потрібно було почекати ще лише пів року. Пів року і Німеччина почне відступати на всіх фронтах. Пів року не дочекалися. Відчай, думки про те, що ""це"" тепер назавжди – найгірший ворог. Все колись закінчується, жодна диктатура не триває вічно, будь-яка війна закінчується миром. Нам потрібно просто дожити, зберегти внутрішню свободу і віру в людство.