Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

До 31 грудня 2025 року діяв так званий «особливий режим», який дозволяв нам перебувати з українськими паспортами або документами «Л/ДНР». Тепер кажуть: або російський паспорт, або посвідка, інакше – депортація, куди й як, ніхто не пояснює. Щоб отримати цю їхню посвідку, треба йти в МВС, здавати відбитки пальців і навіть проходити медогляд. Від нового року окупанти прямо нам кажуть: українці без паспорта РФ або посвідки на проживання стають «ціллю» для силовиків, їм загрожує депортація. Це якраз від нас – з Луганщини й Донеччини. Тобто, тут ми більше не люди, а «цель». Без бумажкі… словом. До кінця минулого року ще можна було...

В лікарнях особливий жах. Лікарів все менше, операції елементарні не зробиш. Тільки два стоматологи! На всіх! На рік вперед все розписано. Ясно, що пенсіонери не в пріоритеті. А до вспишки венеричних захворювань додався туберкульоз. Це ж куди ми котимось? Наш Вадим Петрович, колишній директор музею сусіднього містечка, не може до кардіолога попасти. Там все зачинено через туберкульоз! Не приймають хворих, взагалі, навіть ургентних. А йому якось підлікуватися і виїхати треба, то він ніяк не може. А з іншого боку, ну а як не буде, як таке харчування. Ще якось можна вижити, у кого свій двір і колодязь. Ото як у моїх,...

Було 24 березня 2022. Я була втомлена настільки, що здавалося, що відчай мене опанував цілком, що вже не розумію, що робити. Настільки розгублена, що просто лягала та не могла піднятися з ліжка, хоча до цього дня їздила містом та допомагала волонтерам і друзям. Але в той день в мене ніби не стало більше сил на боротьбу. Памʼятаю, як заплющила очі в зневірі й тут задзвонив телефон – подзвонила жінка, котра підняла мене на ноги й сказала: «Ваша мати виїхала з волонтерами, прямую до вас». Я розридалася, це були сльози неймовірного щастя. Моя вагітна мама буде в безпеці!...