До Міжнародного дня боротьби за права жінок ми згадуємо слова правозахисниці Олександри Матвійчук: «Мужність не має гендеру». І разом зі «Злою Мавкою» говоримо про те, як змінилося життя в окупованому Мелітополі і як триває боротьба за його звільнення. Читати повністю

На свята за традицією я пішла на гуляння до родичів, природно не обійшлося без обговорення політики. Навіть не розповідатиму про цю маячню, людям просто промили мізки, і тепер вони вірять тільки телевізору та уряду РФ. У моєї тітки з'явився новий чоловік, вони не так давно разом. Він затятий путініст, «топить» за росію і підтримує війну. Причепивсь, як я розмовляю. Кажу йому: «Я до окупації жила в Україні». Він мені: «Ну так ти зараз у росії, чого говориш як хохолка?». Просто подивилася на нього, як на ідіота, та й усе. Втомилася, від того, що мої родичі постійно дорікають за мою говірку...

У мене є сестричка, за яку я дуже боюся. І я навіть не можу сказати, за що найбільше. За її фізичну безпеку і здоров’я, ясна справа. У будь-який момент може «прилетіти», вона може захворіти, а доступ до лікування так собі. Ну і, якщо чесно, краще не відсвічувати зайвий раз. Але мене турбує два моменти. Школа, де їй впарюють якусь повну дич про те, що ми завжди були рускими, але тут вона, бачу, сама починає запитувати. Ми вдома, на жаль, не говорили українською, так склалося. Але вона почала цікавитись моїми книжками і я сподіваюся, це щирий інтерес, а не «в школі...

Днями, я спілкувалася зі своєю подругою, вона добре знає українську мову і ми почали з нею розмовляти. Просто між собою. До нас підійшов хлопчик і сказав їй: "Чего говоришь на этом хохлятском, ти че, украинка, что ли?!". Вона сказала: "Так, я українка, і я маю повне право говорити своєю мовою". А ще нещодавно чистила телефон (краще регулярно чистити від «підозрілого») і знайшла фото. Воно було зроблене у 2024 році моєю подругою і вона зі мною поділилася – і я вам покажу. Це в маршрутці, у дівчинки на нозі татуювання з гімном України і вона сміливо їздить у громадському транспорті та не...