Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Недавно я встретила уникальное ответвление от генеральной пропагандистской линии соловьев-мизулина. В общем слушайте, автор этого шедевра – наша крымская знаменитость Валерия Петрусевич. Концепция такая: когда в Украине, победили “фашисты” в 2014м году, понятное дело, не в 1945, они стали искажать прекрасную украинскую культуру, узурпировали язык, и стали притеснять “настоящих” украинцев, а сколько то-там лет россия защищала украинцев “правильных” в ДНР и ЛНР от “неправильных”, от фашистов, а теперь хочет освободить от фашистского гнета вообще всех “правильных”. А дело все это излагалось под соусом: “Повернем собі та захистимо нашу улюблену українську культуру та мову”. Вот так. Мне в этой истории что показательно: 1)...

В июле я с семьёй приехала в Бердянск, городок у моря в Запорожской области. Здесь прошло моё детство, а потом здесь я получала высшее образование. Судьба развела меня с этим городом, когда родители приняли решение переехать, но до сих пор в нём чувствуется что-то родное, поэтому и отдыхать я езжу только сюда. Мы приехали в ливень, я оставила девчонок в автовокзале, а сама пошла на поиски жилья. Там же, на вокзале, я увидела женщину под зонтом, у которой на сумке было объявление «Сдам жильё». Условий для поиска и выбора не было, лил дождь, и я согласилась на первый предложенный вариант. Пока...

Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився. Але серцем розумію, що це не так. Пишіть більше, прошу, це таку надію дає! Я з україномовної родини, ми завжди були трішки «іншими», і професійне життя своє я так побудувала. Від часів окупації я, здається, змінююсь. Здається, що маска якась налізла і починає приростати до лиця. Я навіть це повідомлення пересилаю через двох подруг, а раптом «по почерку узнають», я ж викладала в школі,...