Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Сьогодні був черговий напад параної — не буду в подробицях, але кому розповіла, кажуть загроза реальна, тому краще мовчати. Та ще й дощ… Тому навіть вішати не пішла. В центрі міста стоїть інсталяція до “4 ноября” — день “народного единства”. Але хоча б ніхто не тягнув туди фоткатись. На жаль, багато оточення інших поглядів, ніж я. Як завжди, їздить і літає купа техніки, зараз чергова хвиля активності. Але не завжди до неї долітає. Хоч і підстрибуєш інколи від вибухів, але ж одразу стає так приємно, що уразили чергову, явно зайву для українського Криму річ.

Ржу-не могу. Їдем сьогодні по трасі, а в нас новеньких білбордів понавішали – видно, не хватає пушечного м’яска, – набирають тепер кримчан на службу, по контракту. 18 стукнуло – автобіографію, паспорт, справку про сім’ю-дітей-образованіє, воєнний білет , і вперед, «зона СВО по спецтарифу». Платять, кстаті, ну чи обіцяють, 100 000 грн. Ну, і рекламують всюди масово. Кажуть, даже дітей ветеранів в «Артек» безплатно зашлють. «Выбор сильных», типу, служба по контракту. Слабаків, думаю, і без контрактів почнуть підтягувати. Але тут на перевалі вийшло дуже проницательно: два пацана мелких побачили рекламу і давай рахувать, на що б їм хватило і що б...

Ось і все, я залишилась сама. Відійшов мій дід, діти добре, що раніше виїхали. Сусіди полишали ключі, щоб значить за хатами їхніми ходить. Так і ходжу, там вазонки полила, там просто провітрила, коти і собаки і так вже до мене збіглися. Я ж раніше робила старшим зберігачем, от і тепер така іронія долі. Зберігачка вулиці, рахуйте. Деколи мені здається, що я вже вмерла і це моє чистилище, отак ходити. Якщо щиро, постійно хочеться прокинутись від цього хворого сну, але розумію, що мій єдиний вихід - за дідом. Уже якось і не страшно, просто сумно. Даже до прильотів стало якось все...