Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Я трохи зникла, бо захворіла. Сьогодні, здається, четвер, але я втратила лік часу. Лежу на цьому ліжку, і втома вже стала частиною мене. Не лише від хвороби — від окупації, від постійної напруги, від того, що навіть дихати доводиться обережно. За вікном знову ці чужі кроки, ці огидні голоси, що нагадують: тут більше нічого не належить нам. Я не поїхала у міську лікарню. Бо я так і не взяла ворожий паспорт. Не змогла переступити цю межу, навіть якщо через це доведеться терпіти біль. Мені сусіди кажуть: “Подумай про себе, про здоров’я, не будь дурна”. А я думаю про те, ким...

Ми з лівого берега. Через моїх батьків летить все. Вже не пригадую, коли востаннє нормально спали – все перенесли в підвал і акуратно риють «альтернативний вихід», якщо головний привалить, а привалити може будь-коли, бо вже не ясно коли виходи «наших», а де росіянців. Все розвалене навколо, згарища, і на фоні абсурдом новенькі білборди і листівки типу «вас обстреливает ВСУ», «россия тут навсегда», «сопротивление – это тероризм».

Расскажу их чего теперь состоит наша бытовая и личная жизнь, возможно кому любопытно. Моя дорогая подруга решила, что пора забыть бывшего и отправилась покорять сайты знакомств верхом на диване. И встретила там свое новое увлечение, приятного мужчину В. Он хорош во всем, отличный собеседник, заботливый и, что особенно важно, не женат. Позади уже несколько успешных свиданий, и намечаются совместные выходные. - А какое у него отношение к войне? - Не знаю, мы об этом не говорили… - Блин, а вдруг все супер, все класс, а потом «бац» – и он «зетканутый»? - Не думаю, такие себя сразу показывают, им скрывать нечего, и нечего боятся,...