Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Вчора приїхали з дитиною до батьків чоловіка. Лягла відпочити після дороги, заснула. Прокинулась о 17 годині від вибуху. Це був перший раз, коли я своїми вухами почула його. У нас в Сімферополі жодного разу нічого подібного не чула. Ні страху, ні паніки в мене не було. Незважаючи на те, що вибухнуло тут, поруч, я про це не читаю десь, а чую сама, на душі було спокійно і, навіть, радісно, коли читала, що, схоже, влучили куди треба. Може, ненормально не боятись обстрілів, я вже не розумію. Я більше боюсь, коли руське ППО працює; я знаю, що коли русня втіче, вони будуть стріляти...

Здається, ми в повній ізоляції – від позаминулого тижня інтернету нема взагалі і ніде. Пропадав і раніше, але не так, щоб взагалі ні зв’язку, нічого. Оце на днях грозилися, що закриють телеграм, я трошки запанікувала, бо новини і зв'язок часто якраз через канали получаю. Вже думала на окремий телефон ставити той їхній Мах, щоб ж хоч якось. Я його уникаю як можу, але вже в розпачі. Але Нюся, з колишньої роботи, має його, бо вона працює. Так каже що і він «лежить». Я раніше їздила в сусіднє місто, вийти з рідними на зв'язок, а тепер і так не працює. Пробувала Відчуття,...

Вы писали про Мариуполь, а я хочу сказать про Херсонщину. Везде, куда пришел русский мир – просто кошмар. У нас в селе просто заселяют людей в пустые дома. Причем не “понаехов”, нет! Заселяются местные гниды! Сначала новая власть заставила выехать неугодных, а теперь в их дома запускают “рузкую элиту”. Знаю этих людей много лет. Как же мерзко на душе.