Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
9 січня 2024 Євпаторія, Україна
Вчора приїхали з дитиною до батьків чоловіка. Лягла відпочити після дороги, заснула.
Прокинулась о 17 годині від вибуху. Це був перший раз, коли я своїми вухами почула його. У нас в Сімферополі жодного разу нічого подібного не чула. Ні страху, ні паніки в мене не було. Незважаючи на те, що вибухнуло тут, поруч, я про це не читаю десь, а чую сама, на душі було спокійно і, навіть, радісно, коли читала, що, схоже, влучили куди треба.
Може, ненормально не боятись обстрілів, я вже не розумію. Я більше боюсь, коли руське ППО працює; я знаю, що коли русня втіче, вони будуть стріляти...
26 лютого 2025, Тимчасово окупований Крим
Ни на чем не могу сосредоточится, все время вспоминаю как это было 3 года назад. Как проснулись ночью, как не могли поверить в то что началась война. Как было страшно и стыдно, и больно. Как менялась реальность вокруг. Появились машины похожие на дуршлаги, на украинских номерах, но не донецких. Как менялись люди, родственники, друзья, знакомые. Как за первые месяцы войны в голове поселился новый страх: сболтнуть лишнего.
Сегодня мы с этим страхом уже давние знакомые. Все что я делаю и говорю проходит сначала внутреннюю цензуру. Даже если это формально “законно” есть еще и неформальные законы, их нужно чувствовать они витают...
16 грудня 2025 Мелітополь, Україна
На блокпості мене питають: «Куди їдеш? До кого? Навіщо?»
Знаю, що кожна відповідь повинна бути коротшою за три секунди.
Три секунди — це межа між тим, що мене відпустять чи ні. Тому говорю повільно, рівно, без тремтіння. А всередині — ураган.
Страх, який за три роки став частиною дихання.
