Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
Почуті
До Міжнародного дня боротьби за права жінок ми згадуємо слова правозахисниці Олександри Матвійчук: «Мужність не має гендеру». І разом зі «Злою Мавкою» говоримо про те, як змінилося життя в окупованому Мелітополі і як триває боротьба за його звільнення.
Читати повністю
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
27 марта 2025 Крым, оккупированная Украина
Недавно я встретила уникальное ответвление от генеральной пропагандистской линии соловьев-мизулина. В общем слушайте, автор этого шедевра – наша крымская знаменитость Валерия Петрусевич.
Концепция такая: когда в Украине, победили “фашисты” в 2014м году, понятное дело, не в 1945, они стали искажать прекрасную украинскую культуру, узурпировали язык, и стали притеснять “настоящих” украинцев, а сколько то-там лет россия защищала украинцев “правильных” в ДНР и ЛНР от “неправильных”, от фашистов, а теперь хочет освободить от фашистского гнета вообще всех “правильных”. А дело все это излагалось под соусом: “Повернем собі та захистимо нашу улюблену українську культуру та мову”. Вот так.
Мне в этой истории что показательно:
1)...
11 января 2024 Временно оккупированная часть Украины
Как настоящая патриотка Украины, всё время с начала оккупации, я жила без документов ОРДЛО и РФ, в том числе и без паспорта. Но! Политики из ОРДЛО пишут что в этом или следующем году нужно переоформлять недвижимость. Мне 21, я лицо без гражданства, и возможно мне придется (ненавижу это слово, 'придется') получить паспорт Раши, чтобы жилище наверняка было моим. Мне так противно и мерзко от этого. Дорогие мавки, пожалуйста поддержите меня и напишите что нибудь хорошее. Или возможно мне не стоит его (паспорт) делать как и раньше? Как быть?
29 лютого 2024 Старобільськ Луганська область
Після виписки переді мною стала інша проблема – де взяти якісні продукти, бо після хвороби мені треба було більш-менш добре харчуватись. Про магазини та супермаркети можна було забути, всі продукти тепер у нас російські або білоруські і такої низької якості, що для вживання вони не придатні. Єдине місце, де можна купити якісну їжу – місцевий ринок, але туди треба прийти дуже рано, бо продуктів мало, а бажаючих дуже багато, і через це ціни дуже високі.
Всі ці люди на ринку – не місцеві, а переселенці з інших зруйнованих міст, таких як Кремінна, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Вони ходять по...
