Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Вообще, конечно, заправиться можно. Ну как… я за сегодня насчитала 3 заправки с бензином утром и 3 вечером. Но очередь многокилометровая. В прошлый раз я стояла час, сейчас наверное уже придется часа полтора постоять, если. Так что я поэкономлю еще. Надо бы канистры прикупить. Лишним не будет. Интересно, что никто не обсуждает причины происходящего. Как будто все само собой разумеется. Мне кажется, это очень занятно. Ведь когда из за штормов нарушаются поставки - все обсуждают шторма, когда летом не учитывают расход на приезжих - все обсуждают недальновидность закупщиков. Сейчас, даже в очереди за бензином, слышны только советы о том, где искать следующую...

Колишній чоловік моєї сестри… До війни він був великим аграрієм. Поля — широкі, родючі. Сіяв, вирощував, жнивував — усе своє, зароблене важкою працею. А тепер… Його землю обробляють чужі люди. Урожай вантажать і везуть у Росію. Забрали все: землю, трактори, комбайни, всю техніку — до останнього болта. Самі сіють, самі збирають, самі наживаються. І їм нормально. Наче так і треба. Мимоволі згадуються 1930-ті… Дім його теж хотіли відібрати. Чеченці вже там оселилися. Я тоді «відбила» його, щоб залишився дах, якщо раптом повернуться. Думала — колись він із внучкою приїде, і буде куди зайти, де переночувати. Дім є дім. А вони виїхали...

На найближчому до нас блокпості стоїть спалена автівка. І коли будь-що чи кого перевіряють, там стоїть такий російський військовий, він постійно мовчить, лиш киває на ту автівку як приклад. Мовляв, дивіться, що буває з тими, хто намагається втекти. Є в нас тут люди, які якимись правдами-неправдами через всі ці пости їздять і привозять «передачки», головним чином ліки. Дорого, дуже дорого. Але іншого виходу не бачимо. Нам здається, що ми «застрягли» і дуже страшно, що про нас забудуть. Поки тримаємся молитвою і уже якоюсь… знаєте, от страх, здається, пропав. Здається, підійдуть ці покидьки, так я їм в очі плюну. А поки рятуюся...