Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

В июле я с семьёй приехала в Бердянск, городок у моря в Запорожской области. Здесь прошло моё детство, а потом здесь я получала высшее образование. Судьба развела меня с этим городом, когда родители приняли решение переехать, но до сих пор в нём чувствуется что-то родное, поэтому и отдыхать я езжу только сюда. Мы приехали в ливень, я оставила девчонок в автовокзале, а сама пошла на поиски жилья. Там же, на вокзале, я увидела женщину под зонтом, у которой на сумке было объявление «Сдам жильё». Условий для поиска и выбора не было, лил дождь, и я согласилась на первый предложенный вариант. Пока...

Я работаю по 12 часов в день и вся моя команда тоже. Мы узнали про дроны и атаку вечером, за ужином нам кто-то сказал. Мы реально не знали и нам абсолютно… всё равно, что там наврут в новостях. Спрашиваю сотрудника: «Вовчик, ну что же будет? Как думаешь?» Отвечает: «Да придут скоро ребята - и будет свобода, не вот это вот все». А не вот это вот все… А как у вас настроение?

Мене після позавчорашніх коментарів таким відчаєм накрило. Альо, люди, ви справжні?! «Так їм і треба? Не тільки нам страждати? Хай спробують?! Нехай найдовше…» Наш спротив - «х**ня»? Ми «зрадник на зраднику»? Перечитую і просто боляче. Це ж нам бажають. Це наче ми б побажали вам, таким самим українцям як і ви найбільшого зла - окупації. Ми, хто стикається з терором, насиллям, беззаконням, відчаєм щодня? Хто залишився деколи сам-на-сам з нелюдями-орками? Дехто в такому віці, що уже без надій, а дехто, хто живе однією надією. Це ж не тролі набігли - тролів я вже впізнаю. Це ви, такі самі...