Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Я продовжую годувати котиків і собак, їх стало втричі більше. Тварини на вулицях, бо їх викидають: виїзджати дозволяють тільки без тварин. Через кордон з Росією не пропускають. Зарплати і пенсії платять хороші, але тільки тим, хто лояльний, «купують». Згадую початки окупації, так чуть з голоду не померла. Якби гроші тоді у 2022 році не передавали з вільної України, уже б не було. Тоді всі голодували. Але тоді як голодали, так людьми були, всі допомагали один одному. А зараз озвіріли, як суки себе ведуть. Такий собі метод «кнута і пряника». Розділяють і властвують. Мені здається, що вже нормальні виїхали, мало залишилось. Але...

Тепер вони прийшли по дітей. Не з обшуком, а з паперами й усмішками. Так тепер виглядає наш страх. Галочка «рекомендований до лікування в оздоровчому таборі». Начальниця відділу освіти пояснювала, що це «пріоритетна програма реабілітації», там весело і «концерти». Я знаю, що в цих «концертах» діти співають під чужими прапорами, а в «спортивних заняттях» їм показують, як розбирати автомат. Через «впн» прочитала, що минулого року в такі «табори» вивезли більше 10 тисяч наших дітей. Це майже ціле наше містечко. Кожен автобус, який від’їжджає від школи, тепер здається мені частиною цієї великої схеми, де наші діти перетворюються з учнів 3‑Б на «вихованців програми перевиховання»....

На найближчому до нас блокпості стоїть спалена автівка. І коли будь-що чи кого перевіряють, там стоїть такий російський військовий, він постійно мовчить, лиш киває на ту автівку як приклад. Мовляв, дивіться, що буває з тими, хто намагається втекти. Є в нас тут люди, які якимись правдами-неправдами через всі ці пости їздять і привозять «передачки», головним чином ліки. Дорого, дуже дорого. Але іншого виходу не бачимо. Нам здається, що ми «застрягли» і дуже страшно, що про нас забудуть. Поки тримаємся молитвою і уже якоюсь… знаєте, от страх, здається, пропав. Здається, підійдуть ці покидьки, так я їм в очі плюну. А поки рятуюся...