Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Які ж вони огидні, ці орки. Коли бачу на вулицях мого рідного міста, просто нудить. Особливо складно, коли доводиться з ними говорити. Хочеться виплюнути в обличчя усе, що про них думаєш, вчепитися нігтями і роздерти… не знаю навіть… А при цьому маєш бути стриманим, спокійним, і навіть порухом обличчя не виказати, що про них думаєш. Але я постійно думаю, що наша задача – вижити, і щоб цей гній землі звідси забрався. А ще, думаю, що коли мене після війни спитають, де я була і що робила – мені буде не соромно глянути в очі своїм дітям, бо я не зламалася, і...

Расскажу их чего теперь состоит наша бытовая и личная жизнь, возможно кому любопытно. Моя дорогая подруга решила, что пора забыть бывшего и отправилась покорять сайты знакомств верхом на диване. И встретила там свое новое увлечение, приятного мужчину В. Он хорош во всем, отличный собеседник, заботливый и, что особенно важно, не женат. Позади уже несколько успешных свиданий, и намечаются совместные выходные. - А какое у него отношение к войне? - Не знаю, мы об этом не говорили… - Блин, а вдруг все супер, все класс, а потом «бац» – и он «зетканутый»? - Не думаю, такие себя сразу показывают, им скрывать нечего, и нечего боятся,...

Навіть в моменти невіри, а такі трапляються ось як зараз після перегляду міжнародних новин я… брешу. Брешу собі, брешу своїм близьким, брешу односельчанам, з якими ще розмовляю. Примушую себе вірити, що ворог впаде, що ЗСУ прийде, бо в це вкладається багато зусиль, бо багато роботи робиться і ми побачимо, що всі ці наші території будуть деокуповані. А може мені хочеться так думати, бо тут мій дім, який ми з чоловіком будували 30 років – із хатки-мазанки перетворили на Дім. Копали криниці, проводили каналізацію, виплекали сад, щороку садили город, тварини наші… Але ж не може так бути, що нас просто «залишать на відкуп»?...