Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Одного дня мій син прийшов зі школи наляканий, ледь не плачучи. На уроці діти писали диктант російською щось про «любовь к освободителям». Мій син написав: «Хочу, чтобы вернулась Украина». Наступного дня до школи прийшли двоє «представників адміністрації». Забрали щоденник, розпитували мене: де хлопчик чув такі слова, чи є в родині хтось «подстрекающий». Я сказала: «Він просто хоче миру». У відповідь мені пригрозили «учетом за нарушающую деятельность». Дитину, за менш ніж 10 слів поставили на контроль. Дитину. На контроль. Йшов 2026.

Я не буду казати, хто ми і звідки. Бо це і страшно, і соромно. Сидимо в маленькій кімнаті, що прогріта телевізором і сварками з сусідкою, який канал слухати. Під ламповим світлом світ ділиться на тепленьке «тут» і тривожне «там». На екрані марширують незнайомі солдати — десь під Мелітополем чи Армянськом, без поняття. Вони так підписують, щоб було не ясно, але страшно. Хтось із хлопців, можливо, з нашої школи, мені здається, я впізнаю лиця. Хтось ніколи й не повернеться, а я слабкодухо думаю «може це і на краще». Але мій дядько і ще двоє сусідів цього «там» не бачать. Вони тепер —...

Моя сусідка, живу через двір, получила «пісьмо счастья». Вчора забігла до них – сидять, тупляться в стіл, а посеред столу те їхнє пісьмо. У тому домі в них ще в прошлом году після прильоту пів даху злетіло, вони перебралися в літню кухню ночувати, там і живуть. І от тепер їм шлють: висєляйтесь, у вас, значить, «задолжєнность по камунальним услугам». За який газ, думаю, якщо газу нема, світло як Бог дасть, воду по годинах відкручують, не каждий даже день? Вона читає вслух і тільки шепче: «Це ж наш дім ще от діда, як ми тепер тут времєнні?» Старий її психує: «Може, ми...