Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

В перший місяць окупації я повною мірою відчула гнів в бік окупантів і їхню безпардонність. Поки відвідувала бабусю, в квартирі, де я мешкала, зрізали вхідні двері. Шукати в мене немає чого, та вони нічого й не знайшли. Але влаштували в помешканні справжнісінький жах! Розбили усі дзеркала, виламали двері в шафах, багато речей зникло… Терплю… Їх дуже багато у місті, це так гидко. Чекаю на наших хлопців. Вірю в перемогу. Огида – ось, що я найчастіше відчуваю.

Меня очень интересует тема монументальной пропаганды, и ее язык. Поэтому после возвращения из моих поездок сразу бросилась в глаза разница в риторике и визуале.  Исчезло лицо Путина. Война затянулась, на победоносный марш спасения все происходящее не похоже даже для самых зэтконутых. Поэтому и ассоциаций с “царем” нужно избегать. Внутренняя политика раздражает большинство, даже самых пропутинских. Поэтому в обиход ввели фразу из сталинской эпохи: “перегибы на местах”.  Вся трасса завешена новенькими баннерами с максимально непохожей на лозунг фразой: “русский мир против империи лжи” и портретом Пушкина. Или еще: “Донбасс победит и поднимется из пепла”. Ни конкретики, ни призыва к действию, никакого...

Страшні зґвалтування, жінки бояться ходити, навіть удень. Людкину дочку, Вальку зґвалтували біля дороги в кущах серед білого дня, коли вона ходила за молоком. І люди недалеко шли, ніхто не вступився. Її зґвалтували два росіянина-строітеля, які приїхали будувати парк у центрі Старобільська. Заяву до поліції не подавали, бояться. Багато венеричних захворювань, як колись було у 90-х, а лікарів немає. У мене 2-га група інвалідності, я до лікаря взагалі не можу попасти. Навіть антидепресанти купити не можу, бо їх взагалі в аптеці немає. А коли я пішла жалітися на це, мене вигнали і сказали, що я місцева сумашедша і мені вже ніхто...