Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Тепер у нас водять російські паспорти. Я свій рідний сховала, щоб не відібрали, бо на вулиці просто можуть підійти російські військові і забрати телефон та паспорт. Всі хто не отримав російський паспорт не можуть отримувати пенсію, влаштуватися на роботу, навчатися, пересуватися в інше місто, а що найстрашніше для мене – не отримають медичну допомогу. Деяких людей, які відмовилися брати нові паспорти вивозять до кордону без речей, зачитують якийсь указ про їх депортацію з території ЛНР, одягають каструлю на голову, інколи б’ють ногою під зад і всі ці знущання і приниження знімають на телефон, а потім викладають в інтернет...

Помните предыдущую запись о пятне мазута? Что ж, таки пришлось. Мы тоже убираем мазут лопатами и обваливаем в крахмале птиц, которые потом погибают при транспортировке. Но это все вы прочтете в новостях. Или нет? Новый год встречали с родственниками. Меня предупредили что приехали друзья "взрослых", и что кое-кто из них замечен в бейсболке с "зэткой". Интересно, он сам считывает иронию этого предмета мерчендайзинга: бейсболка с зеткой? Не уверена. В любом случае я помалкивала, кто их знает. Странные вырабатываются привычки.

Розказую, хоч і розумію, що будуть засуджувати. Хоч виговорюсь. Але ми прийняли сімейне рішення, що я поки тут залишаюсь – їхати мені нема куди. Мої в гуртожитку всі в одній кімнатці, ніхто мене не чекає у вільній Україні. Дітям важко самим з роботою – бачать штамп прописки і це вже як «чорна мітка». Це ні квартиру зняти (були б на це гроші), ні пристойну роботу знайти. Так і перебиваються – старший інженер зв’язку і завідувачка відділу освіти на тимчасових підробітках. Не нада мені тільки розказувати, що «все можна, коли хочеться». Особливо, коли двоє діток малих і не лишилося нічого,...