Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Когда из Крыма перестанут лететь ракеты по Украине, мне станет легче дышать. А как быть с профессиональной жизнью? На время войны я не могла сотрудничать с российскими институциями, даже оппозиционными, даже «подпольно антивоенными», меня просто воротит от этой идеи. Какие бы антивоенно настроенные россияне не были, они остаются россиянами. Они заботятся о своей стране и желают ей успехов и добра. А я нет. Зла я никому не желаю, но и присоединяться к хору «поднимем россиюшку с колен мирно и интернационально» тоже не желаю. Не хочу даже рядом стоять. Их росиюшка, вот пусть сами и поднимают, добры молодцы. Но доступа к украинской или...

Моя бабуся — дитина війни. Вона памʼятає Севастополь під час німецької окупації, вона памʼятає зруйноване вщент місто. Було надзвичайно складно. Я — дитина війни. Війна почалась, коли мені було 10 років. Я пам’ятаю окупантів без якихось знаків, я памʼятаю як мені було страшно. Я боялась війни. І от, мій страх виповнився. Замість «ніколи знову» зʼявилось «можєм павтаріть», замість Батьківщини — божевільна мачуха. Я не розуміла, як можна змінить Батьківщину. Я народилась в Україні, і зрадити її — це все одно, що зрадити присязі, а Севастополь такого не пробачає. На жаль, велика кількість севастопольців про це забули. Але я бачу, що є значна...

Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія - хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю - так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою - через мову, кухню, одруження "зі своїми", традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від "кулічів", "ісконно рускіх" і "нашенских", отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше - Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на...