Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Так от, громадянкою рф я себе не вважаю, все це блеф. Від українського громадянства не відмовилася. Паспорт рф отримала тільки заради мами, бо коли я поїду з окупації, то мене можуть не пропустити назад, через Шереметьєво. А раптом знадобиться допомога мамі, свекру, свекрусі? Хто їм тоді допоможе? Для багатьох (адекватних) людей –це не більше, ніж квиток для виїзду і пропуск в лікарню, до роботи i т.д. Минулого року багато знайомих приїжджали з-за кордону оформляти рф паспорти і їхали через 2 тижні назад. Можливо, на підконтрольній території люди вважають нас «зрадниками», але це не на нашій совісті, що тут нас поставили в таке становище....

Ось уже кілька днів російські військові на своєму військовому камазi «Z» стоять недалеко від нашого будинку «в засаді», з 10 вечора до 1 години ночі. Намагаються ловити порушників комендантської години. На жаль, нещодавно вони таки спіймали кілька людей. Ми бачили як з камазу вийшли близько півтора десятка озброєних вояк... Години дві вони щось писали, мабуть протокол. Потім приїхали дві ментiвські машини. Чоловік виривався та намагався допомогти заарештованій дівчині, але сили були нерівні. Дівчина кричала «ви повинні діяти за законом», намагалася вирватися, але її грубо запхали в машину. Таке коїться в Мелітополі... Загалом, орки в засідці спостерігають за людьми, а я за...

Высокий худощавый мужчина, который бродил больше часа по магазину, остановился возле перчаток. - Дайте мне перчатки без "костяшек". - А вообще в каких удобнее, с "костяшками" или без? – интересуюсь я в привычной мне манере. - Эти "костяшки" вообще особо не имеют функционала. Если пытать кого-то надо, тогда да, а если нет, то они не нужны. Он говорил без улыбки на лице, вполне серьёзно об обыденных для него вещах. - Пытать? И часто Вам приходится этим заниматься? - Мне – да! - Почему? - Потому, что я в разведке! Он видел презрение в моих глазах, моё пренебрежение невозможно было скрыть. - Но мы не изверги, не сильно мучаем... –...