Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Мене після позавчорашніх коментарів таким відчаєм накрило. Альо, люди, ви справжні?! «Так їм і треба? Не тільки нам страждати? Хай спробують?! Нехай найдовше…» Наш спротив - «х**ня»? Ми «зрадник на зраднику»? Перечитую і просто боляче. Це ж нам бажають. Це наче ми б побажали вам, таким самим українцям як і ви найбільшого зла - окупації. Ми, хто стикається з терором, насиллям, беззаконням, відчаєм щодня? Хто залишився деколи сам-на-сам з нелюдями-орками? Дехто в такому віці, що уже без надій, а дехто, хто живе однією надією. Це ж не тролі набігли - тролів я вже впізнаю. Це ви, такі самі...

- Вайлдберис дешевле… - На Озоне оригинал хотя бы! - Да конечно, настоящие «найки». Две женщины неопределимого возраста от 35 до 60, с копнами завитых крашенных разложенных по воротникам шуб волос поставили пакеты с покупками на парапет чтобы поболтать и покурить. Выхватила их крупные фигуры в уголке глаза, и что-то худенькое, маленькое, дрожащее внизу, – собачка. Я невольно улыбнулась, какая милаха. Собачий поводок тянулся к этой тучной, громкой группе. Тоненькие ножки собачки, тоненький поводочек тянется к какой-то очень худой ноге. Странная нога, не нога вовсе. Протез. На него взгромоздился крупный мужчина с военной форме и с выправкой. Таких мы видим в фильмах про...

Мені дуже страшно писати, бо нас так мало залишилося, що один донос – і всьо зразу ясно, хто і що. А ще тепер дуже сильно ясно, куда. З сусіднього містечка, прямо там, де ми деколи ще на базар їздили, вивезли цілу вулицю – ніхто точно не знає, в якому напрямку. Кажуть, що на Сибір. Просто вночі приїхали і «по списку на виход», і це тих, хто вроді як не поробив паспорта РФ. То були в більшості постарші люди, деяким навіть й ходити кудись було складно. А з іншого півшколи вчителів відправили «в довготривалу командіровку»: спочатку говорили, що то тільки для несімейних....