Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
26 августа 2025 Бердянск, оккупация
В июле я с семьёй приехала в Бердянск, городок у моря в Запорожской области. Здесь прошло моё детство, а потом здесь я получала высшее образование. Судьба развела меня с этим городом, когда родители приняли решение переехать, но до сих пор в нём чувствуется что-то родное, поэтому и отдыхать я езжу только сюда.
Мы приехали в ливень, я оставила девчонок в автовокзале, а сама пошла на поиски жилья. Там же, на вокзале, я увидела женщину под зонтом, у которой на сумке было объявление «Сдам жильё». Условий для поиска и выбора не было, лил дождь, и я согласилась на первый предложенный вариант.
Пока...
16 лютого 2024 Окупована частина Запорізької області, Україна
Пишу вам, дівчата, і плачу. Сина мого забрали окупанти. Сказали, служить буде. Він відказався, вони тільки сміялися. Казали, що всі отказуються, но потім служать.
Казали, що «служить будут всє, ісчьо нікто не отказівался когда в спину стреляют». Щось не думаю, що він шуткував, хоть і сміявся. Сам же ж місцевий, но з іншого району, думаю, і сам боїться і включає таку браваду.
Но і мені не легше від цього. Бо ж син мій стріляти в своїх не піде, не так вихован, це така людина. То получається, чи так – зрадник, чи так – «ізменнік» чи «предатель».
Мене совість мучить...
11 лютого Окупована Херсонщина
Коли нас окупували, я думала – все, кінець. Але потім зрозуміла – треба якось жити далі. Городом займалася, курей тримала. Сусідам помагала, хто слабший. Ми як одна родина стали. Ругаємся, не без того, але й розуміємо, що поодинці ніяк.
Якось прийшли ці, з автоматами, хотіли нашу хату забрати. А я їм і кажу: «Хлопці, ви ж чиїсь діти. Невже вам мати не казала, шо чуже брати – гріх?». Вони посміялися, щось наговорили дурного про «братья-одна семья-один народ», а потім пішли. Страшно було, але я собі казала: «Ми інші, ми мусим вистояти». І якось воно так і було – день за...
