Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Колишній чоловік моєї сестри… До війни він був великим аграрієм. Поля — широкі, родючі. Сіяв, вирощував, жнивував — усе своє, зароблене важкою працею. А тепер… Його землю обробляють чужі люди. Урожай вантажать і везуть у Росію. Забрали все: землю, трактори, комбайни, всю техніку — до останнього болта. Самі сіють, самі збирають, самі наживаються. І їм нормально. Наче так і треба. Мимоволі згадуються 1930-ті… Дім його теж хотіли відібрати. Чеченці вже там оселилися. Я тоді «відбила» його, щоб залишився дах, якщо раптом повернуться. Думала — колись він із внучкою приїде, і буде куди зайти, де переночувати. Дім є дім. А вони виїхали...

Поймала себя на мысли, что моя вынужденная командировка в Москву воспринимается мной как поездка в глухую зацикленную в себе провинцию. А предвкушая отпуск в маленькой уютной Грузии, я предвкушаю именно соприкосновение с большим миром, по которому так соскучилась с доокупационных времен. Парадоксально, но так и есть. Хотя Грузия – совсем небольшая страна, она открыта миру, полна разных лиц, языков, мнений. Это будет глотком свободы, который так мне нужен после Мордора. В то время как эта поездка только сильнее сковывает и язык и ум. Когда слова «международный», «европейский» или «либеральный» вызывают ненависть в окружении, тяжело сказать хоть...

- Вайлдберис дешевле… - На Озоне оригинал хотя бы! - Да конечно, настоящие «найки». Две женщины неопределимого возраста от 35 до 60, с копнами завитых крашенных разложенных по воротникам шуб волос поставили пакеты с покупками на парапет чтобы поболтать и покурить. Выхватила их крупные фигуры в уголке глаза, и что-то худенькое, маленькое, дрожащее внизу, – собачка. Я невольно улыбнулась, какая милаха. Собачий поводок тянулся к этой тучной, громкой группе. Тоненькие ножки собачки, тоненький поводочек тянется к какой-то очень худой ноге. Странная нога, не нога вовсе. Протез. На него взгромоздился крупный мужчина с военной форме и с выправкой. Таких мы видим в фильмах про...