Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Так от, громадянкою рф я себе не вважаю, все це блеф. Від українського громадянства не відмовилася. Паспорт рф отримала тільки заради мами, бо коли я поїду з окупації, то мене можуть не пропустити назад, через Шереметьєво. А раптом знадобиться допомога мамі, свекру, свекрусі? Хто їм тоді допоможе? Для багатьох (адекватних) людей –це не більше, ніж квиток для виїзду і пропуск в лікарню, до роботи i т.д. Минулого року багато знайомих приїжджали з-за кордону оформляти рф паспорти і їхали через 2 тижні назад. Можливо, на підконтрольній території люди вважають нас «зрадниками», але це не на нашій совісті, що тут нас поставили в таке становище....

Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився. Але серцем розумію, що це не так. Пишіть більше, прошу, це таку надію дає! Я з україномовної родини, ми завжди були трішки «іншими», і професійне життя своє я так побудувала. Від часів окупації я, здається, змінююсь. Здається, що маска якась налізла і починає приростати до лиця. Я навіть це повідомлення пересилаю через двох подруг, а раптом «по почерку узнають», я ж викладала в школі,...

Початок дня був звичайним. Ну як звичайним, як останнім часом - оцей морок очікування, ніби от-от і щось станеться і ми прокинемся від цього сну жахів. Кава дешевенька, колись. Тепер за ціною крила літака і «з-під прилавка». Шикую. Короткі плани, яким так і не судилося здійснились. Сусіди, які між собою перемовляються як шепочуться. Тепер всі шепочуться, бо мало що. Кажуть, сьогодні орки знову стріляли по цивільним. Одна сусідка шептала «там даже яблука оце розсипані остались, прямо біля її лісопеда». Десь тільки під вечір до мене дійшло що це мабуть наша тьотя Валя. І то, бо не побачила її велосипеда, припаркованого...