Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився. Але серцем розумію, що це не так. Пишіть більше, прошу, це таку надію дає! Я з україномовної родини, ми завжди були трішки «іншими», і професійне життя своє я так побудувала. Від часів окупації я, здається, змінююсь. Здається, що маска якась налізла і починає приростати до лиця. Я навіть це повідомлення пересилаю через двох подруг, а раптом «по почерку узнають», я ж викладала в школі,...

Почула одну історію і хочу поділитися. У ''Мєрі'' скуповувалася жінка, їй не вистачало трохи грошей до 1000 рублів, щоб купити їжу. Її почув орк, який хотів пролізти без черги, щоб купити пиво і сигарети, по класиці. Він почув, що жінці не вистачає грошей, і хотів розрахуватися за неї, почав пхати 1000-ну купюру, але вона відмовлялася навідріз. Вояка сказав, що нехай це буде його остання добра справа і аж казився. А вона: «Не хочу кровавих грошей» і все! Хай додому валить, тоді і 200 і 300 піде.

У нас прильоти. В Старобільську, Біловодську, Сватовому – летить і летить. Наші дрончики, українські. Прилетіло по колишньому СБУ, там тепер так звана власть сидить – окупанти, по нашому. Після другого обстрілу відключили, падлюки, зв'язок. Тепер ніяк прямо ні з ким не зв’язатися, ні вісточку подати – трусять страшне, знову оце по хатах лазять, партизанів шукають. Тому всім ще страшніше говорити, даже розказувати між своїми, що відбувається – це ж даже по мобільному не напишеш, бо не дай Боже в записах залишиться, а так буває, коли зв’язку нема. Я за ліками поїхала в місто, так думаю, дай хоч напишу і перевірю,...