Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

На моєму підвіконні росте кактус. Маленький, з горщика, ще з 2022 року. Його не чіпали, не викидали, навіть не пересаджували. Не турбували, так би мовити, ніяк. Сьогодні я вирізала з паперу крихітний прапорець, причепила на зубочистку й встромила у землю біля кактуса. Ніхто, крім мене, його не бачить. Іноді здається, що цей кактус — єдине, що не здалося. Його не лякає ні російське ТБ, ні сусіди-зрадники. Він просто стоїть і росте. Смішно, але я щоранку, прокидаючись, першим ділом дивлюсь на нього. І думаю: якщо він ще стоїть — то й я зможу. Реальність. За вікном мракобісся рускава міра.

Тепер вони прийшли по дітей. Не з обшуком, а з паперами й усмішками. Так тепер виглядає наш страх. Галочка «рекомендований до лікування в оздоровчому таборі». Начальниця відділу освіти пояснювала, що це «пріоритетна програма реабілітації», там весело і «концерти». Я знаю, що в цих «концертах» діти співають під чужими прапорами, а в «спортивних заняттях» їм показують, як розбирати автомат. Через «впн» прочитала, що минулого року в такі «табори» вивезли більше 10 тисяч наших дітей. Це майже ціле наше містечко. Кожен автобус, який від’їжджає від школи, тепер здається мені частиною цієї великої схеми, де наші діти перетворюються з учнів 3‑Б на «вихованців програми перевиховання»....

Написала подруга. Она с любимым уехала после начала войны в Европу. Написала, чтобы заказать картину. На картине будет сельский домик в крымских горах. В этом домике они прожили счастливый год перед войной. Картину буду писать, когда зацветет чайная роза. Она очень красиво цветет возле их домика. История о том, как взять с собой свой дом, если нельзя в него вернутся. Другая подруга написала из Еревана, узнать, как дела после «выборов». И спросила почему я еще в Крыму, почему не уехала, ведь ничего не изменится. Я ответила, что потому что у меня еще есть надежда на победу. На то, что...