Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Начался учебный год и нам на работе «добровольно-принудительно» сказали поставить Мах – «ведь даже полная версия статей "МК" уже только там!». Да неужели. Рекламировали как «глубокую интеграцию с государственными и бизнес-сервисами, и даже встроенным искусственным интеллектом». Примерно полчаса наш шеф рассказывал, как безопасна эта «экосистема нового поколения для ежедневных задач», как уже очень скоро можно будет через него организовать доставку еды, заказать такси (ха-ха), слушать музыку, смотреть видео и «даже купить кроссовки». Я работаю, к счастью, в весьма аполитической индустрии, но и здесь нас начали «мониторить на лояльность» – именно такую формулировку он использовал. Раз, примерно, пять. Как прекрасно государство...

У нас, в Сімферополі, як завжди, все стабільно. Щось відлітає, щось прилітає... У принципі, не секрет, що всі потрапляння сюди максимально замовчуються і стають відомі більш-менш широкому колу або якщо буде свідок, який захоче і зможе розповісти (а це не часто). Або якщо наслідки такі, що приховувати неможливо. А так, підвищена активність укотре зміниться затишшям і навпаки – норма. "Ничего не происходит". Місцеві дедалі менше спілкуються на тему війни – одне хибне слово і навіть закоренілий «зетник» стане ворогом народу номер один. Туристів цього року явно менше, навіть порівняно з минулим роком. Як повільно доходить до приїжджих, що сюди...

Пропадають люди. Вони просто зникають. Сьогодні він торгував м’ясом на нашому ринку, а у вихідні його вже нема. І саме страшне, що люди просто мовчать. Роблять вигляд, що нічого не відбувається, так ніби цієї людини просто не існувало взагалі. Люди просто зникають, і навіть їх рідні просто мовчать. Мені інколи здається, що я просто сплю, і мені сниться кошмар, а я ніяк не можу прокинутися. Я не можу прийняти життя, яке живу. Як моє життя перетворилось на суцільний кошмар? Зникла продавчиня з магазину поряд мого дому. Я запитала у хазяйки магазину «де Лариса?». Вона опустила очі і сказала, що...