Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

На найближчому до нас блокпості стоїть спалена автівка. І коли будь-що чи кого перевіряють, там стоїть такий російський військовий, він постійно мовчить, лиш киває на ту автівку як приклад. Мовляв, дивіться, що буває з тими, хто намагається втекти. Є в нас тут люди, які якимись правдами-неправдами через всі ці пости їздять і привозять «передачки», головним чином ліки. Дорого, дуже дорого. Але іншого виходу не бачимо. Нам здається, що ми «застрягли» і дуже страшно, що про нас забудуть. Поки тримаємся молитвою і уже якоюсь… знаєте, от страх, здається, пропав. Здається, підійдуть ці покидьки, так я їм в очі плюну. А поки рятуюся...

У мене є зошит — старий, з заломленими кутиками. Тепер він став моїм сховком для того, що не можна вимовляти вголос. Щоранку я ховаю його, а ввечері дістаю й тихо пишу. Реченнями, які пахнуть забороною. Словами, що тут можуть стати вироком. Я записую те, що хочеться кричати, але можна лише шептати на папері: “Україна.” “Перемога.” “Наші прийдуть.” За ці самі слова забрали тата — “на підвал”. А я пишу. Це теж боротьба. Пишу сторінку за сторінкою, як свідчення про час, коли навіть найпростіші слова ставали зброєю.

Доброї ночі чи дня. Вперше вам сюди пишу. Я б хотіла розповісти, що відбувається в нас в школах, в окупованому Криму. Цими днями, замість уроків, нас відправили плести маскувальні сітки для військових. Я не хочу плести сітки, але вчителі змушують, і лаються, якщо ми неправильно їх плетемо. Наша школа перетворилася на якусь тюрму, я не хочу зубрити всіх цих "хероїв". Не можу нікого з них поважати. Да, я була маленька, коли все це сталося і не памятаю, як було раніше. Але я не хочу так, як тепер. Побачила в інтернеті історію дівчини, яка виїхала сама без батьків і вчила українську, щоб...