Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Ржу-не могу. Їдем сьогодні по трасі, а в нас новеньких білбордів понавішали – видно, не хватає пушечного м’яска, – набирають тепер кримчан на службу, по контракту. 18 стукнуло – автобіографію, паспорт, справку про сім’ю-дітей-образованіє, воєнний білет , і вперед, «зона СВО по спецтарифу». Платять, кстаті, ну чи обіцяють, 100 000 грн. Ну, і рекламують всюди масово. Кажуть, даже дітей ветеранів в «Артек» безплатно зашлють. «Выбор сильных», типу, служба по контракту. Слабаків, думаю, і без контрактів почнуть підтягувати. Але тут на перевалі вийшло дуже проницательно: два пацана мелких побачили рекламу і давай рахувать, на що б їм хватило і що б...

Я не буду казати, хто ми і звідки. Бо це і страшно, і соромно. Сидимо в маленькій кімнаті, що прогріта телевізором і сварками з сусідкою, який канал слухати. Під ламповим світлом світ ділиться на тепленьке «тут» і тривожне «там». На екрані марширують незнайомі солдати — десь під Мелітополем чи Армянськом, без поняття. Вони так підписують, щоб було не ясно, але страшно. Хтось із хлопців, можливо, з нашої школи, мені здається, я впізнаю лиця. Хтось ніколи й не повернеться, а я слабкодухо думаю «може це і на краще». Але мій дядько і ще двоє сусідів цього «там» не бачать. Вони тепер —...

Прийшов різдвяний час і все більше думаю про минуле, що ми втратили. Я пам'ятаю як страх поселявся в нас все більше, ми не знали до чого нам готуватись, почали збирати речі, документи, ліки. І тільки тут я зрозуміла, що весь мій дім помістився у дві невеличких сумки. Вікна ми обклали подушками та приготували місце у коридорі, де немає вікон… Так і живем в коридорі. Ту ніч ми провели у підвалі, були «прильоти», було дуже гучно Зранку все місто мовчало і ми вийшли на вулицю. Разом з сусідами ми обговорювали нічний обстріл, але ще ніхто не знав, куди влучили ці нелюди. У...