Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Тут дівчата розказували про кактус, а в мене з’явився свій символ. Копалась у тумбочці та й знайшла старий значок з прапором, ще з 2013 чи 14. Наче з іншого життя. Сиділа, крутила його в руках — така хвиля почуттів накрила, не передати. Просто поклала в кишеню і ходила з ним цілий день. Як талісман якийсь. Тримаю, і наче стаю сильніша. А у вас що тримає силу, дівчата?

Когда из Крыма перестанут лететь ракеты по Украине, мне станет легче дышать. А как быть с профессиональной жизнью? На время войны я не могла сотрудничать с российскими институциями, даже оппозиционными, даже «подпольно антивоенными», меня просто воротит от этой идеи. Какие бы антивоенно настроенные россияне не были, они остаются россиянами. Они заботятся о своей стране и желают ей успехов и добра. А я нет. Зла я никому не желаю, но и присоединяться к хору «поднимем россиюшку с колен мирно и интернационально» тоже не желаю. Не хочу даже рядом стоять. Их росиюшка, вот пусть сами и поднимают, добры молодцы. Но доступа к украинской или...

Сьогодні був той день, коли я знову відчула себе справжньою як не Мавкою, то спецагенткою. Прокинулася рано, хоча і вихідний. В голові крутилася думка: "Стікерів стало менше, місто ніби притихло. Час розбудити його знову!" Взяла з собою нові стікери — яскраві, з нашими гаслами та символами. З собою клей, рукавички й трохи хвилювання. Вийшла на вулицю, серце калатало: раптом хтось побачить? А раптом знову буде той, що минулого разу питав, що я тут роблю? Але коли дійшла до першої зупинки й приклеїла перший стікер, страх розчинився. Замість нього — відчуття сили. Я знаю, для чого це роблю. Кожен стікер — це...