Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У неділю на гробки ще ходила на кладбіще до Валери, брата та мами, взяла котлети, пиріжки зробила з капустою на сковорідці, яйця крашені, паски та конфети. Людей зовсім мало, багато хто виїхав і тепер нікому ходити гробки прибирати, від цього мені сльози на очі підступають. Побачила тільки пару нормальних знайомих: провідали ми разом наших померлих, пом’янули і пішла я звідти, щоб не чіплялися до мене з розпитуваннями, «а де Міша?», «і шо він собі думає,», «ось так поїхав?». А ще я пройшлась поряд з похованнями наших українських хлопців-добровольців з 2014 року. Це просто жах, що там робиться! Більшість пам’ятників...

Розказую, хоч і розумію, що будуть засуджувати. Хоч виговорюсь. Але ми прийняли сімейне рішення, що я поки тут залишаюсь – їхати мені нема куди. Мої в гуртожитку всі в одній кімнатці, ніхто мене не чекає у вільній Україні. Дітям важко самим з роботою – бачать штамп прописки і це вже як «чорна мітка». Це ні квартиру зняти (були б на це гроші), ні пристойну роботу знайти. Так і перебиваються – старший інженер зв’язку і завідувачка відділу освіти на тимчасових підробітках. Не нада мені тільки розказувати, що «все можна, коли хочеться». Особливо, коли двоє діток малих і не лишилося нічого,...

В Москве и области я вынужденно по делам. Глаз «другого» видит все четче. Никому не открою неизвестную истину, что за пределами Москвы, в селах беднота – это норма. Покосившиеся деревянные избушки с восхитительными резными наличниками это конечно антуражно, но жить в них в 21 веке никому не пожелаю. Рядом с деревенскими домиками очень сильно выделяются коттеджные поселки перебравшихся «на природу» москвичей. Неравенство настолько яркое из-за нижней границы, расположенной где-то на дне нищеты. Я знаю, что везде люди живут по-разному, и есть бедные страны, где действительно нищета – это норма, но Россия вроде как считает себя страной богатой. Как-то...