Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

По пути в командировку мне достались поразительно ядовитые попутчики. Ужасно недовольные отдыхом в Алуште, они были счастливы «наконец-то убраться с этого мерзкого полуострова». Сквозь ядовитые комментарии удалось разобрать вот что: «Все эти вонючие крымчане вашего поколения, молодежь, нет-нет, а все в сторону Украины смотрят». Эта фраза как-то так подняла мне настроение, что остаток ее речи не запомнился. Неужели так со стороны чувствуется? Почему у меня другое ощущение окружения? Может, потому что я концентрируюсь на изменениях, а изменения все со стороны Крымского моста? Может, нужно выяснить, куда они ходили в Алуште, потому что мне туда срочно надо.

Недавно я встретила уникальное ответвление от генеральной пропагандистской линии соловьев-мизулина. В общем слушайте, автор этого шедевра – наша крымская знаменитость Валерия Петрусевич. Концепция такая: когда в Украине, победили “фашисты” в 2014м году, понятное дело, не в 1945, они стали искажать прекрасную украинскую культуру, узурпировали язык, и стали притеснять “настоящих” украинцев, а сколько то-там лет россия защищала украинцев “правильных” в ДНР и ЛНР от “неправильных”, от фашистов, а теперь хочет освободить от фашистского гнета вообще всех “правильных”. А дело все это излагалось под соусом: “Повернем собі та захистимо нашу улюблену українську культуру та мову”. Вот так. Мне в этой истории что показательно: 1)...

З кожним днем стає все важче і важче купувати їжу та ліки, на прилавках залишались дорогі продукти, на кшталт червоної риби, ікри і т.д. Я не можу ходити на великі відстані, пошуком їжі раніше займався син, разом зі своїми друзями вони ходили по всьому місту та шукали маловідомі магазинчики, про які знають не так багато людей. Ось так, доволі швидко, все до чого ми так звикли, ставало все важче і важче знайти. 6 березня минулоріч місцеві активісти знову домовились зустрітись та підтримати місцеву голову, яка залишилась у місті. На цей раз їм вдалося більше: на місцевій адміністрації вони зірвали прапор лнр...