Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Вы писали про Мариуполь, а я хочу сказать про Херсонщину. Везде, куда пришел русский мир – просто кошмар. У нас в селе просто заселяют людей в пустые дома. Причем не “понаехов”, нет! Заселяются местные гниды! Сначала новая власть заставила выехать неугодных, а теперь в их дома запускают “рузкую элиту”. Знаю этих людей много лет. Как же мерзко на душе.

Страшні зґвалтування, жінки бояться ходити, навіть удень. Людкину дочку, Вальку зґвалтували біля дороги в кущах серед білого дня, коли вона ходила за молоком. І люди недалеко шли, ніхто не вступився. Її зґвалтували два росіянина-строітеля, які приїхали будувати парк у центрі Старобільська. Заяву до поліції не подавали, бояться. Багато венеричних захворювань, як колись було у 90-х, а лікарів немає. У мене 2-га група інвалідності, я до лікаря взагалі не можу попасти. Навіть антидепресанти купити не можу, бо їх взагалі в аптеці немає. А коли я пішла жалітися на це, мене вигнали і сказали, що я місцева сумашедша і мені вже ніхто...

Значить новини в нас не дуже. Було кілька прильотів по окраїнам Старобільська, тьотя Віта говорить, що там знаходилось топливо і зброя. Бо вибухи страшні і довго не могли погасить пожежу, боялися туди навіть підʼїхати. У людей в будинках поблизу вікна повибивало. Кури з козами померли. Одразу вирубили на тиждень звʼязок, щоб інформація не виходила. Це тепер постійна практика. Був хлопець, який на телефон знімав і виклав в інтернеті. Його довго шукали і заарештували. Через два тижні дали три роки в тюрмі в рф. Отак в нас тепер.