Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У нас тут пафосно «праздновали» 12-летие так называемого присоединения Крыма к известно кому. Хотя невооруженным взглядом видно, что бюджеты прохудились. Ну, или мы больше «не в приоритете». Я – коренная крымчанка, тут родилась и тут же умру. Хотя я сама из семьи «понаехавших», еще в 50-ых. Но мои родители воспитали меня в духе уважения к местным традициям и земле, которая нам дала дом, достаток и друзей. У нас очень хорошо все было – туристы, у папы бизнес, мама занималась приемом гостей. За 12 лет оккупации к нам не только сброда понаехало, которые с пеной у рта орут «Крым нааааш», мусорят, после...

Мені дуже страшно писати, бо нас так мало залишилося, що один донос – і всьо зразу ясно, хто і що. А ще тепер дуже сильно ясно, куда. З сусіднього містечка, прямо там, де ми деколи ще на базар їздили, вивезли цілу вулицю – ніхто точно не знає, в якому напрямку. Кажуть, що на Сибір. Просто вночі приїхали і «по списку на виход», і це тих, хто вроді як не поробив паспорта РФ. То були в більшості постарші люди, деяким навіть й ходити кудись було складно. А з іншого півшколи вчителів відправили «в довготривалу командіровку»: спочатку говорили, що то тільки для несімейних....

Так больно стало от последнего дневника. И обидно. Из нашего красивого, практически европейского города за годы оккупации сделали тупо совдеп, чувство будто -20-30 лет, минимум. Пляжи засранные, пьянь везде, продукты ужасные, и еще эта стремная музыка везде – как будто мы застряли в «Голубом огоньке» времен расцвета Газманова, бррр. Мы все ждем, когда вернеться Украина и мы снова станем цветущим раем, а не чужеродным отстойником, в которые запустили люмпенов с чувством безнаказанности, который сперва поотжимали бизнесы у приличных людей, и потом неумело их развалили, а теперь чаще всего занимаются привычным гоп-стопом. Не скрою, что моя стратегия – не отсвечивать. Типа жить...