Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
4 грудня 2025 ТОТ
Дорогий Миколаю,
Пише тобі Мавка — не з лісу, а з міста, хоч і окупованого, серед шуму, диму й дурнуватих новин. Тут, де кожен день випробування, я намагаюсь триматися. Бо ж треба витримати, правда? Щоб світ без русні настав. І він прийде, я вірю, ти ж бачиш звідти краще за нас.
Скоро по магазинах будуть дешеві наклейки з тим відмороженим Дєдом. Люди навіть не помітять, як його гидка тінь знов пробирається крізь полиці, разом з бухлом. А я сумую за тобою. За нашим. За справжнім Миколаєм, що знає, чого ми варті, і що навіть найменша різочка може бути нагадуванням не здаватися.
Якщо...
23 сентября 2025 Ялта, Крым
Поехали недавно к друзьям в гости на западный берег. У них домик недалеко от моря, построили еще до войны. Все обставлено икеей, даже посуда икея, моя уже разбилась вся. Какие же они аккуратные.
Вокруг красота, море, холмы, поля, и никого, домик в глуши. А хозяйка инструктирует, «только на восток не снимайте на камеру, там часть военная».
Вот так и жили, почти неделю, не поворачивая телефон на восток. Чем заняться на краю света: немного скучать, смотреть восходы и наблюдать за птицами, богомолом Федей, и молоденькими «мальчиками-срочниками» из части.
Утром я считала берцы у казармы, и их почему-то каждый раз разное число, а один...
18 січня 2024 Крим, Україна
Коли стає важко, допомагає історія Стефана Цвейга. Він разом із дружиною наклав на себе руки в 1943 році. Вони зневірилися, повірили, що нацистська Німеччина переможе. І вирішили піти з цього світу, в якому не хотіли жити.
Як виявилося, їм потрібно було почекати ще лише пів року. Пів року і Німеччина почне відступати на всіх фронтах. Пів року не дочекалися. Відчай, думки про те, що ""це"" тепер назавжди – найгірший ворог.
Все колись закінчується, жодна диктатура не триває вічно, будь-яка війна закінчується миром. Нам потрібно просто дожити, зберегти внутрішню свободу і віру в людство.
