Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Настрій бойовий, але поки не дуже новорічний. Мені завжди шкода купувати зрубану живу сосну, але настрою немає, поки в будинку не буде запаху хвої. Ну і, звичайно, настрій псує атмосфера через окупацію. Скрізь ці орки: в магазинах, на роботі, всюди. Нещодавно робила фарбування волосся. Прям біля мене російському військовому в формі (чеченцю) мили голову після стрижки (фу, це так бридко). Ще перукар така коментує: «раз потрапив в салон, то помий і бороду, її потрібно мити кожен раз після їжі!») Я така думаю: о, ні! Будь ласка... Добре, що він посоромився і пішов. А мені було так огидно, що біля мене знаходився...

К 8-му марта вокруг нагнетают про «женский день», красоту отношений и терпение как истинную женскую черту и ценность. И тут мне вспомнилось, как-то раз, летом 2022 г. мне пришла в голову гениальная идея. Познакомить свою подругу Лиду с одним из приятелей моего парня, Андреем. Мэтч был идеальным – 10 из 10. Оба закончили геофак, любят походы, активный досуг, путешествия. Много общих знакомых, научный взгляд на мир. К финансам одинаковый подход, даже доходы сопоставимы, и приоритеты по их распределению. В быту будет 100% совпадения, оба педантичны настолько, что у меня глаз от них дёргается. Одним словом, и д е а л...

Кожен день сиджу в кімнаті сина Міші, просто сиджу, раніше плакала. Все залишилося так, як було, коли він щойно поїхав. Перший рік я уявляла, як він повернеться додому. Садила огород, робила консервацію, яку він любив. Банки досі стоять неторкані у підвалі. Цього року немає сил щось робити чи садити. Дали інтернет нарешті, тепер ми з ним кожнісінький день розмовляємо, він плаче коли зі мною прощається, а я вже не можу. Я рада, що у нього все добре: він працює у школі вчителем історії та підробляє в музеї. Добре, що директор музею його не покидає – вона витягла його працювати...