Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У нас прильоти. В Старобільську, Біловодську, Сватовому – летить і летить. Наші дрончики, українські. Прилетіло по колишньому СБУ, там тепер так звана власть сидить – окупанти, по нашому. Після другого обстрілу відключили, падлюки, зв'язок. Тепер ніяк прямо ні з ким не зв’язатися, ні вісточку подати – трусять страшне, знову оце по хатах лазять, партизанів шукають. Тому всім ще страшніше говорити, даже розказувати між своїми, що відбувається – це ж даже по мобільному не напишеш, бо не дай Боже в записах залишиться, а так буває, коли зв’язку нема. Я за ліками поїхала в місто, так думаю, дай хоч напишу і перевірю,...

Пока меня не было, тут многое произошло. Я вернулась из Москвы, съездила в долгожданный Грузинский отпуск, открыла бизнес к сезону 2024. Но давайте по порядку. Что удивляет в Крыму после Москвы: огромное количество зэток, на машинах и заборах, километры “социальной” рекламы службы по контракту, портретов мертвых “героев”, растяжки с лозунгами, баннера с призывами. В Москве я видела только один провоенный баннер, его расположили напротив посольства Германии. Он так расположен, чтобы заметно из окон посольства, но не слишком с улицы. Москвичей нервировать не хотят.  Москвичам кажется, что война далеко и не с ними. С ними: инфляция и курс доллара, а горящую высотку...

На моєму підвіконні росте кактус. Маленький, з горщика, ще з 2022 року. Його не чіпали, не викидали, навіть не пересаджували. Не турбували, так би мовити, ніяк. Сьогодні я вирізала з паперу крихітний прапорець, причепила на зубочистку й встромила у землю біля кактуса. Ніхто, крім мене, його не бачить. Іноді здається, що цей кактус — єдине, що не здалося. Його не лякає ні російське ТБ, ні сусіди-зрадники. Він просто стоїть і росте. Смішно, але я щоранку, прокидаючись, першим ділом дивлюсь на нього. І думаю: якщо він ще стоїть — то й я зможу. Реальність. За вікном мракобісся рускава міра.