Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У нас, в Сімферополі, як завжди, все стабільно. Щось відлітає, щось прилітає... У принципі, не секрет, що всі потрапляння сюди максимально замовчуються і стають відомі більш-менш широкому колу або якщо буде свідок, який захоче і зможе розповісти (а це не часто). Або якщо наслідки такі, що приховувати неможливо. А так, підвищена активність укотре зміниться затишшям і навпаки – норма. "Ничего не происходит". Місцеві дедалі менше спілкуються на тему війни – одне хибне слово і навіть закоренілий «зетник» стане ворогом народу номер один. Туристів цього року явно менше, навіть порівняно з минулим роком. Як повільно доходить до приїжджих, що сюди...

Навіть в моменти невіри, а такі трапляються ось як зараз після перегляду міжнародних новин я… брешу. Брешу собі, брешу своїм близьким, брешу односельчанам, з якими ще розмовляю. Примушую себе вірити, що ворог впаде, що ЗСУ прийде, бо в це вкладається багато зусиль, бо багато роботи робиться і ми побачимо, що всі ці наші території будуть деокуповані. А може мені хочеться так думати, бо тут мій дім, який ми з чоловіком будували 30 років – із хатки-мазанки перетворили на Дім. Копали криниці, проводили каналізацію, виплекали сад, щороку садили город, тварини наші… Але ж не може так бути, що нас просто «залишать на відкуп»?...

Мене після позавчорашніх коментарів таким відчаєм накрило. Альо, люди, ви справжні?! «Так їм і треба? Не тільки нам страждати? Хай спробують?! Нехай найдовше…» Наш спротив - «х**ня»? Ми «зрадник на зраднику»? Перечитую і просто боляче. Це ж нам бажають. Це наче ми б побажали вам, таким самим українцям як і ви найбільшого зла - окупації. Ми, хто стикається з терором, насиллям, беззаконням, відчаєм щодня? Хто залишився деколи сам-на-сам з нелюдями-орками? Дехто в такому віці, що уже без надій, а дехто, хто живе однією надією. Це ж не тролі набігли - тролів я вже впізнаю. Це ви, такі самі...