Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
13 лютого 2024 Запоріжжя
Зараз в Запоріжжі, серце в Маріуполі
Ми тримались до останнього, але мусили виїхати в Запоріжжя, чоловік лишився в Маріуполі. Назавжди. Серце моє лишилося там само, прямо в дворі нашого будинку який ми так довго з любов’ю будували. В нашому подвір’ї ми його поховали.
Не хочу розказувати, як все було. Хочу забути. Дивуюся, як всі ці сміливі дівчата тут розказують про газети, плакати – я під сорочкою носила прапорець такий, ще з якогось мітингу лишився, лежав вдома віки. І все чекала, що буде як в 2014 – що наші відіб’ють. В нас тоді також було багато переселенців, як зараз в...
19 березня 2024 Луганська область Україна
Я хочу подякувати, що надрукували мою історію, це дає таку надію. Наче руки невидимі з моєї України обіймають.
Тим часом на місцях надії меншає. «Вибори» ці недолугі. В нас в регіоні відкривають… навіть не знаю, як це назвати? Пропагандистські центри від егідою музеїв чи виставок, про другу світову війну. Там розказують про «дружбу народів» і про наше із цими убивцями «братерство».
Возили молодших – старших ще не ризикують. І все це в цих термінах, що викликають, вибачте, рвотні позиви. Молодший розказав Тарасові, старшому внукові. Потім я чула як він сварився сам до себе, лупив кулаком в стіну в своїй...
16 грудня 2025 Мелітополь, Україна
На блокпості мене питають: «Куди їдеш? До кого? Навіщо?»
Знаю, що кожна відповідь повинна бути коротшою за три секунди.
Три секунди — це межа між тим, що мене відпустять чи ні. Тому говорю повільно, рівно, без тремтіння. А всередині — ураган.
Страх, який за три роки став частиною дихання.
