На блокпості мене питають: «Куди їдеш? До кого? Навіщо?» Знаю, що кожна відповідь повинна бути коротшою за три секунди. Три секунди — це межа між тим, що мене відпустять чи ні. Тому говорю повільно, рівно, без тремтіння. А всередині — ураган. Страх, який за три роки став частиною дихання.

Перед выборами агитация располагалась в самых неожиданных местах. Например, на звонке домофона: набираешь номер квартиры, в которую нужно попасть, и вместо гудков слушаешь рекламу выборов, или на экране банкомата – хочешь снять денежку, будь добр, посмотри на рекламу выборов. Логотипом этих выборов стала латинская буква “V” написанная как будто лентой с российским триколором. Так любая реклама выборов превращается в рекламу Путина и войны. Не нужно даже имя кандидата, не нужна никакая программа, просто “Голосуй V” и все понятно: и за кого нужно голосовать и за что. Еще 10 лет назад я решила не участвовать ни в каких российских...

На свята за традицією я пішла на гуляння до родичів, природно не обійшлося без обговорення політики. Навіть не розповідатиму про цю маячню, людям просто промили мізки, і тепер вони вірять тільки телевізору та уряду РФ. У моєї тітки з'явився новий чоловік, вони не так давно разом. Він затятий путініст, «топить» за росію і підтримує війну. Причепивсь, як я розмовляю. Кажу йому: «Я до окупації жила в Україні». Він мені: «Ну так ти зараз у росії, чого говориш як хохолка?». Просто подивилася на нього, як на ідіота, та й усе. Втомилася, від того, що мої родичі постійно дорікають за мою говірку...

Розказую, хоч і розумію, що будуть засуджувати. Хоч виговорюсь. Але ми прийняли сімейне рішення, що я поки тут залишаюсь – їхати мені нема куди. Мої в гуртожитку всі в одній кімнатці, ніхто мене не чекає у вільній Україні. Дітям важко самим з роботою – бачать штамп прописки і це вже як «чорна мітка». Це ні квартиру зняти (були б на це гроші), ні пристойну роботу знайти. Так і перебиваються – старший інженер зв’язку і завідувачка відділу освіти на тимчасових підробітках. Не нада мені тільки розказувати, що «все можна, коли хочеться». Особливо, коли двоє діток малих і не лишилося нічого,...