Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Поехали недавно к друзьям в гости на западный берег. У них домик недалеко от моря, построили еще до войны. Все обставлено икеей, даже посуда икея, моя уже разбилась вся. Какие же они аккуратные. Вокруг красота, море, холмы, поля, и никого, домик в глуши. А хозяйка инструктирует, «только на восток не снимайте на камеру, там часть военная». Вот так и жили, почти неделю, не поворачивая телефон на восток. Чем заняться на краю света: немного скучать, смотреть восходы и наблюдать за птицами, богомолом Федей, и молоденькими «мальчиками-срочниками» из части. Утром я считала берцы у казармы, и их почему-то каждый раз разное число, а один...

Щось у нас тут назріває в Криму неспокійне. Про це не сильно знайдеш в місцевих новинах, але місцеві все добре знають і одне одному передають. По-перше, прильоти зачастили, хоч про це і не говорять ввідкриту, але всі все знають, і все менше хочуть «працювати там чи поруч». Не можу сказати, що нас особисто особливо притискали раніше – в кого не було особливих статків чи видимих бізнесів, чи не був активістом чи татарином, тих сильно не чіпали. Ми собі жили тихе життя, ходили на роботу, їздили в скромну відпустку до родичів, ну банківські системи помінялися і телебачення, але в нас своя...

Тут дівчата розказували про кактус, а в мене з’явився свій символ. Копалась у тумбочці та й знайшла старий значок з прапором, ще з 2013 чи 14. Наче з іншого життя. Сиділа, крутила його в руках — така хвиля почуттів накрила, не передати. Просто поклала в кишеню і ходила з ним цілий день. Як талісман якийсь. Тримаю, і наче стаю сильніша. А у вас що тримає силу, дівчата?