Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Ну що ж, невістка була права. Малий влаштував сутичку в садку, бо вихователька розказувала, що борщ – «русскоє ісконноє блюдо». А він сказав, що усі ви брехуни, це українська страва і «їжте свої щі». І сміх, і гріх. Я, звісно, теж переживаю за їхню безпеку, але отак від серця, чесно зізнаюся, відлягло. Що навіть малюкові все зрозуміліше, ніж оцим «дабравольцам» продажним. Оці, щиро, найбільше бісять – ця земля їх зростила, вигодувала, так ні, їм треба було «спасітєлєй». Хай би з ними й забиралися геть. Невістка, звісно, буде лютувати, але мені якось тепло на душі. Зварю їм сьогодні смачного борщику, своїм маленьким...

Прочитала минулого тижня історію з Маріуполя, ту що від бабушки, і мушу поділитися своїм, бо не відпускає. Ніколи ще не казала, навіть з батьками про це ніколи не говорили. Ми виїхали, ще в 2022, з батьками і бабушкою. А собаку лишили. Бо в машині вже не вистачало місця – тут або собака, або бабушка, або хтось із нас. Ну ми ж думали що це на тиждень-два. Хто ж знав. Я і тоді розуміла, і тепер, що про це краще не думати і не говорити. Але мушу десь признатись, як же мене досі болить і як же мені соромно. Я до сих...

Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія - хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю - так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою - через мову, кухню, одруження "зі своїми", традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від "кулічів", "ісконно рускіх" і "нашенских", отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше - Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на...