Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Коли стає важко, допомагає історія Стефана Цвейга. Він разом із дружиною наклав на себе руки в 1943 році. Вони зневірилися, повірили, що нацистська Німеччина переможе. І вирішили піти з цього світу, в якому не хотіли жити. Як виявилося, їм потрібно було почекати ще лише пів року. Пів року і Німеччина почне відступати на всіх фронтах. Пів року не дочекалися. Відчай, думки про те, що ""це"" тепер назавжди – найгірший ворог. Все колись закінчується, жодна диктатура не триває вічно, будь-яка війна закінчується миром. Нам потрібно просто дожити, зберегти внутрішню свободу і віру в людство.

Меня очень интересует тема монументальной пропаганды, и ее язык. Поэтому после возвращения из моих поездок сразу бросилась в глаза разница в риторике и визуале.  Исчезло лицо Путина. Война затянулась, на победоносный марш спасения все происходящее не похоже даже для самых зэтконутых. Поэтому и ассоциаций с “царем” нужно избегать. Внутренняя политика раздражает большинство, даже самых пропутинских. Поэтому в обиход ввели фразу из сталинской эпохи: “перегибы на местах”.  Вся трасса завешена новенькими баннерами с максимально непохожей на лозунг фразой: “русский мир против империи лжи” и портретом Пушкина. Или еще: “Донбасс победит и поднимется из пепла”. Ни конкретики, ни призыва к действию, никакого...

Почула одну історію і хочу поділитися. У ''Мєрі'' скуповувалася жінка, їй не вистачало трохи грошей до 1000 рублів, щоб купити їжу. Її почув орк, який хотів пролізти без черги, щоб купити пиво і сигарети, по класиці. Він почув, що жінці не вистачає грошей, і хотів розрахуватися за неї, почав пхати 1000-ну купюру, але вона відмовлялася навідріз. Вояка сказав, що нехай це буде його остання добра справа і аж казився. А вона: «Не хочу кровавих грошей» і все! Хай додому валить, тоді і 200 і 300 піде.