Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
3 квітня 2025 Окупований Крим
Днями, я спілкувалася зі своєю подругою, вона добре знає українську мову і ми почали з нею розмовляти. Просто між собою. До нас підійшов хлопчик і сказав їй: "Чего говоришь на этом хохлятском, ти че, украинка, что ли?!".
Вона сказала: "Так, я українка, і я маю повне право говорити своєю мовою".
А ще нещодавно чистила телефон (краще регулярно чистити від «підозрілого») і знайшла фото. Воно було зроблене у 2024 році моєю подругою і вона зі мною поділилася – і я вам покажу. Це в маршрутці, у дівчинки на нозі татуювання з гімном України і вона сміливо їздить у громадському транспорті та не...
02 квітня 2024 Крим Україна
Якось їхала вішати плакати наші, стояла в автобусі, а поруч стояла дівчина, яка досить захоплено читала «Кримський смерш». Я ще подумала: який же сюр виходить, що я поруч із нею стою, а в мене он в рюкзаку ТАКЕЕЕ ))
І раптом автобус різко рушає і я на неї падаю. Вибачилася, звісно, вона теж доволі адекватно відповіла, та й з вигляду її не скажеш, що схожа на типових підписників Таліпова. А ось сидить, щось там виглядає, щось їй сподобалося...
Але найжахливіше, що туди затягнуло і мою матір. Ось вона явно більше на типаж його підписників скидається. На жаль. Причому, з...
10 червня 2025. Окупована Луганщина, Україна
Здається, навколо все горить, вибухає, обстрілюється. Світла вже кілька днів нема, води теж. Кажуть, серед цивільних теж жертви по обидві сторони фронту. Повернулася з райцентру з лікарні додому, а тут «зоряні війни». Кажуть, в один десь було біля 100 атак. Мені важко порахувати, просто гучно.
Так дивно бути з боку тих, від кого летить. Але й від наших відповідь є. Почуваєшся трохи дивно, коли летить тобі в город, а сама думаєш: «давайте, хлопчики, дотисніть сильніше».
Зловила себе на абсурдній думці, що була б щаслива бути убитою українською стороною, аби лиш посунути лінію фронту трохи ближче… щоб поховали уже на звільненій Україні.
Хочеться...
