Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
23 жовтня 2025 року Окупована Херсонщина
Сьогодні в школі до внука знову приходили «видатні гості». Беззубий мужлан у брудній формі, зі шрамом і запахом, від якого нудить навіть через відстань задньої парти,— з опису малого. Він стояв біля дошки й кричав, що бути українцем — це хвороба. Каже, лікуватимуть нас, якщо треба, і в лікарні, і в дурці. І що це все тут «ісконно рускоє», а ніякої України не існує. Вчителька мовчала і кивала.
Внук коли розказував, тримав руки за спиною, щоб не тремтіли. Я бачила як в нього очі блищали, але не від сліз, ніби він наперед збирав в собі слова, яких не можна зараз...
20 лютого Не скажу звідки, окупована Україна
Прочитала минулого тижня історію з Маріуполя, ту що від бабушки, і мушу поділитися своїм, бо не відпускає.
Ніколи ще не казала, навіть з батьками про це ніколи не говорили. Ми виїхали, ще в 2022, з батьками і бабушкою. А собаку лишили. Бо в машині вже не вистачало місця – тут або собака, або бабушка, або хтось із нас. Ну ми ж думали що це на тиждень-два. Хто ж знав.
Я і тоді розуміла, і тепер, що про це краще не думати і не говорити. Але мушу десь признатись, як же мене досі болить і як же мені соромно. Я до сих...
28 жовтня 2025 Окупована Луганщина
Ми зробили це! Учора з усіма (ну майже) писали диктант національної єдності. Уперше розказала внукам, хоч і дуже сумнівалася. Страшно. Особливо за меншого, щоб ніде нічого зайвого не сказав. Не в школі, не в бібліотеці, навіть не всі разом, а в хаті, де штори щільно затулені, щоб світло і звук не видали нас. Онуки лежали під столом, старший слухав уважно, не кліпаючи. Раз по раз питаючи, що означає і ми слухали ще і ще. Менший дуркував, і питав, чи можу йому допомогти, бо він не все розумів, але дуже радів за пса Патрона.
Дітям не сказала, щоб не злилися. І...
