Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Військові гуртом зґвалтували продавчиню Аню з магазину «Магнолія», коли та ввечері поверталася додому. Затягнули в машину, вивезли за місто і там толпой зґвалтували і кинули її в степу. Вона ледве доползла до дороги і впала, а зранку водій її забрав з дороги, думав, що її збили та покинули. Повіз в лікарню, а там вже йому жінки з санпропуску сказали, що вона вся розірвана ніж ніг. Медсестри навіть плакали на вулиці, розказували як над тією дівчиною познущалися. Аня десь через тиждень померла (( А я думаю, господи, харашо хоч вже стара. Але тут і то не гарантія.

Поехали недавно к друзьям в гости на западный берег. У них домик недалеко от моря, построили еще до войны. Все обставлено икеей, даже посуда икея, моя уже разбилась вся. Какие же они аккуратные. Вокруг красота, море, холмы, поля, и никого, домик в глуши. А хозяйка инструктирует, «только на восток не снимайте на камеру, там часть военная». Вот так и жили, почти неделю, не поворачивая телефон на восток. Чем заняться на краю света: немного скучать, смотреть восходы и наблюдать за птицами, богомолом Федей, и молоденькими «мальчиками-срочниками» из части. Утром я считала берцы у казармы, и их почему-то каждый раз разное число, а один...

Те, що я зараз розкажу, вам дуже не сподобається. Воно і мені не подобається. Я працюю в культурній сфері все своє життя і коли прийшли окупанти, зробила все, щоб мої виїхали і щоб ними не ризикувати. Я лишилася, щоб доглядати господарство – і сімейне, і культурне. Від початку для мене все було чітко і зрозуміло: тут свої, тут окупанти. Треба зберегти, триматися подалі, не потрапляти на очі й пережити цей період, як пережили "ковід". Думалося, от наші прийдуть – тут я вірю в ЗСУ, але напевне вже як в рядових хлопців, що б’ються за свою землю. У владу –...