Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

У нас є «позор сім’ї» — тьотя Валя з Підмосков'я. Як почалась повномасштабка, вона кричала, що це все «пропаганда і фотошоп». Ах да, треба ж сказать, що тьотя Валя — наша. Заміж вона туди вийшла, понімаєте, «по любви». Але історія не про це. Вона давно мріяла полетіти на море, весь сімейний чат цим дістала. Я там від 2022 не писала, але новини, в тому числі «з-за поребріка» піддивлялася. Вона вже й валізу зібрала, і купальники всі показала, і бутерброди склала. Словом, підібрала момент. І тут приїхала тьотя Валя в аеропорт, а через атаки українських дронів… ну ви в курсі, усі рейси...

В Москве и области я вынужденно по делам. Глаз «другого» видит все четче. Никому не открою неизвестную истину, что за пределами Москвы, в селах беднота – это норма. Покосившиеся деревянные избушки с восхитительными резными наличниками это конечно антуражно, но жить в них в 21 веке никому не пожелаю. Рядом с деревенскими домиками очень сильно выделяются коттеджные поселки перебравшихся «на природу» москвичей. Неравенство настолько яркое из-за нижней границы, расположенной где-то на дне нищеты. Я знаю, что везде люди живут по-разному, и есть бедные страны, где действительно нищета – это норма, но Россия вроде как считает себя страной богатой. Как-то...

На моєму підвіконні росте кактус. Маленький, з горщика, ще з 2022 року. Його не чіпали, не викидали, навіть не пересаджували. Не турбували, так би мовити, ніяк. Сьогодні я вирізала з паперу крихітний прапорець, причепила на зубочистку й встромила у землю біля кактуса. Ніхто, крім мене, його не бачить. Іноді здається, що цей кактус — єдине, що не здалося. Його не лякає ні російське ТБ, ні сусіди-зрадники. Він просто стоїть і росте. Смішно, але я щоранку, прокидаючись, першим ділом дивлюсь на нього. І думаю: якщо він ще стоїть — то й я зможу. Реальність. За вікном мракобісся рускава міра.