Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Страшні зґвалтування, жінки бояться ходити, навіть удень. Людкину дочку, Вальку зґвалтували біля дороги в кущах серед білого дня, коли вона ходила за молоком. І люди недалеко шли, ніхто не вступився. Її зґвалтували два росіянина-строітеля, які приїхали будувати парк у центрі Старобільська. Заяву до поліції не подавали, бояться. Багато венеричних захворювань, як колись було у 90-х, а лікарів немає. У мене 2-га група інвалідності, я до лікаря взагалі не можу попасти. Навіть антидепресанти купити не можу, бо їх взагалі в аптеці немає. А коли я пішла жалітися на це, мене вигнали і сказали, що я місцева сумашедша і мені вже ніхто...

На найближчому до нас блокпості стоїть спалена автівка. І коли будь-що чи кого перевіряють, там стоїть такий російський військовий, він постійно мовчить, лиш киває на ту автівку як приклад. Мовляв, дивіться, що буває з тими, хто намагається втекти. Є в нас тут люди, які якимись правдами-неправдами через всі ці пости їздять і привозять «передачки», головним чином ліки. Дорого, дуже дорого. Але іншого виходу не бачимо. Нам здається, що ми «застрягли» і дуже страшно, що про нас забудуть. Поки тримаємся молитвою і уже якоюсь… знаєте, от страх, здається, пропав. Здається, підійдуть ці покидьки, так я їм в очі плюну. А поки рятуюся...

Моя бабуся — дитина війни. Вона памʼятає Севастополь під час німецької окупації, вона памʼятає зруйноване вщент місто. Було надзвичайно складно. Я — дитина війни. Війна почалась, коли мені було 10 років. Я пам’ятаю окупантів без якихось знаків, я памʼятаю як мені було страшно. Я боялась війни. І от, мій страх виповнився. Замість «ніколи знову» зʼявилось «можєм павтаріть», замість Батьківщини — божевільна мачуха. Я не розуміла, як можна змінить Батьківщину. Я народилась в Україні, і зрадити її — це все одно, що зрадити присязі, а Севастополь такого не пробачає. На жаль, велика кількість севастопольців про це забули. Але я бачу, що є значна...