Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Я не впевнена, що варто про це писати, але й треба. Ходила сьогодні, вішала плакати, вийшло непомiтно дiстатись до нових цікавих місць... Хоча знайшла багато, але майже усюди були люди, якi ну зовсiм йти звiдти не хотіли. А як знати, що за люди? Iнодi нападає параноя, хочется тупо бiгти, тікати звiдси, але внутрiшнiй голос каже: “Ти потрiбна тут”. Тому сиджу, чекаю. Чекаю, поки зайві свідки підуть і можна буде приклеїти плакат. Чекаю на черговi новини про вдалі справи на фронтi та в тилу. Знов думаю про черговi затримання наших. Якщо брати мою особисту ситуацію, то основний мінус і загроза — це...

Розказую, хоч і розумію, що будуть засуджувати. Хоч виговорюсь. Але ми прийняли сімейне рішення, що я поки тут залишаюсь – їхати мені нема куди. Мої в гуртожитку всі в одній кімнатці, ніхто мене не чекає у вільній Україні. Дітям важко самим з роботою – бачать штамп прописки і це вже як «чорна мітка». Це ні квартиру зняти (були б на це гроші), ні пристойну роботу знайти. Так і перебиваються – старший інженер зв’язку і завідувачка відділу освіти на тимчасових підробітках. Не нада мені тільки розказувати, що «все можна, коли хочеться». Особливо, коли двоє діток малих і не лишилося нічого,...

До 31 грудня 2025 року діяв так званий «особливий режим», який дозволяв нам перебувати з українськими паспортами або документами «Л/ДНР». Тепер кажуть: або російський паспорт, або посвідка, інакше – депортація, куди й як, ніхто не пояснює. Щоб отримати цю їхню посвідку, треба йти в МВС, здавати відбитки пальців і навіть проходити медогляд. Від нового року окупанти прямо нам кажуть: українці без паспорта РФ або посвідки на проживання стають «ціллю» для силовиків, їм загрожує депортація. Це якраз від нас – з Луганщини й Донеччини. Тобто, тут ми більше не люди, а «цель». Без бумажкі… словом. До кінця минулого року ще можна було...