Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
17 червня 2025. Сімферополь, Україна
Тут дівчата розказували про кактус, а в мене з’явився свій символ. Копалась у тумбочці та й знайшла старий значок з прапором, ще з 2013 чи 14. Наче з іншого життя. Сиділа, крутила його в руках — така хвиля почуттів накрила, не передати.
Просто поклала в кишеню і ходила з ним цілий день. Як талісман якийсь. Тримаю, і наче стаю сильніша.
А у вас що тримає силу, дівчата?
13 марта 2025 Ялта, оккупированный Крым
Весь мир лихорадит от Трампа, и в этом вопросе Крым совсем не изолирован. У нас тут Трампом принято восхищаться, и радоваться каждому его заявлению. Трампа обсуждают больше чем Путина, а американскую политику активнее чем российскую.
Запрещеннограм наполнился роликами о дивной новой мирной жизни, в которой весь мир признает Крым российским. Я понимаю мечты авторов, жизнь на непризнанной территории полна мелких и крупных проблем, от неработающих карт, до туманного статуса всех возможных документов. Но чтобы всерьез поверить в такую перспективу нужно совсем порвать с реальностью.
Если можно было бы делать ставки в своем собственном дневнике, я бы предположила такое развитие событий: россия...
21 травня 2024 Старобільськ Луганська область
Кожен день сиджу в кімнаті сина Міші, просто сиджу, раніше плакала.
Все залишилося так, як було, коли він щойно поїхав. Перший рік я уявляла, як він повернеться додому. Садила огород, робила консервацію, яку він любив. Банки досі стоять неторкані у підвалі.
Цього року немає сил щось робити чи садити. Дали інтернет нарешті, тепер ми з ним кожнісінький день розмовляємо, він плаче коли зі мною прощається, а я вже не можу.
Я рада, що у нього все добре: він працює у школі вчителем історії та підробляє в музеї. Добре, що директор музею його не покидає – вона витягла його працювати...
