Высокий худощавый мужчина, который бродил больше часа по магазину, остановился возле перчаток. - Дайте мне перчатки без "костяшек". - А вообще в каких удобнее, с "костяшками" или без? – интересуюсь я в привычной мне манере. - Эти "костяшки" вообще особо не имеют функционала. Если пытать кого-то надо, тогда да, а если нет, то они не нужны. Он говорил без улыбки на лице, вполне...

На свята за традицією я пішла на гуляння до родичів, природно не обійшлося без обговорення політики. Навіть не розповідатиму про цю маячню, людям просто промили мізки, і тепер вони вірять тільки телевізору та уряду РФ. У моєї тітки з'явився новий чоловік, вони не так давно разом. Він затятий путініст, «топить» за росію і підтримує війну. Причепивсь, як я розмовляю. Кажу йому: «Я до окупації жила в Україні». Він мені: «Ну так ти зараз у росії, чого говориш як хохолка?». Просто подивилася на нього, як на ідіота, та й усе. Втомилася, від того, що мої родичі постійно дорікають за мою говірку...

Які ж вони огидні, ці орки. Коли бачу на вулицях мого рідного міста, просто нудить. Особливо складно, коли доводиться з ними говорити. Хочеться виплюнути в обличчя усе, що про них думаєш, вчепитися нігтями і роздерти… не знаю навіть… А при цьому маєш бути стриманим, спокійним, і навіть порухом обличчя не виказати, що про них думаєш. Але я постійно думаю, що наша задача – вижити, і щоб цей гній землі звідси забрався. А ще, думаю, що коли мене після війни спитають, де я була і що робила – мені буде не соромно глянути в очі своїм дітям, бо я не зламалася, і...

Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія - хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю - так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою - через мову, кухню, одруження "зі своїми", традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від "кулічів", "ісконно рускіх" і "нашенских", отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше - Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на...