Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
Почуті
До Міжнародного дня боротьби за права жінок ми згадуємо слова правозахисниці Олександри Матвійчук: «Мужність не має гендеру». І разом зі «Злою Мавкою» говоримо про те, як змінилося життя в окупованому Мелітополі і як триває боротьба за його звільнення.
Читати повністю
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
13 мая 2025 Ялта, оккупированная Украина
Раньше меня волновало.
Раздражали парады, неистовые празднования, дети, наряженные солдатами, полевые кухни, раздающие еду людям с лавандовым рафом в одной руке и селфи-палкой в другой. Я хотела объяснить всем и каждому, что этот милитаристский угар с военщиной и роматизацией культа смерти до добра не доведет. Мне казалось, нужно объяснить, что игры в маленьких героев заканчиваются смертями взрослых мальчиков, что ветеранам не радостно смотреть на младенцев, наряженных для убийства и смерти. Ведь именно это и есть солдатская униформа – это костюм нормализующий смерть и убийство. Что праздник Победы – это праздник мира, и памяти погибших, а не карнавал смертельной техники.
Оказалось, объяснять...
22 травня 2025 Донеччина, Україна
Нема води, давно вже. Послідні роки давали по часам, пару раз в тиждень. Зранку і вечером, потім тільки зранку. А тепер і того нема. Нада було набирать в банки і бутлі – в мене ще остались старі, жовті вже, колись заказували на кулер, даже в офісі в нас стояв. Представляєте?! Кулер! Тепер чувствується як якесь фантастичне інше життя. Хоч замість ялинки той кулер наряжай.
Оце колись, згадалося, город був повний туристів, які на Євро приїхали в 2012. Дивувалися всі ці німці і англічани, що ми так гарно живемо. Ми гордились своїм стадіоном, діти літали на курорти і казали, що і...
16 травня 2024 Крим Україна
Я по национальности – наполовину украинка, наполовину русская. Своими соседями, крымскими татарами за свою относительно недолгую жизнь я мало интересовалась, до самого поступления в универ.
Несколько лет назад нас, как первокурсников, на 18-ое мая повели на образовательное мероприятие о депортации кырымлы. Просмотренный документальный фильм очень тронул меня, а мою подругу и вовсе довёл до слёз. Вот так живёшь-живёшь в родном доме, а потом раз – и в нём уже кто-то чужой.
Я рада, что побывала на этом мероприятии. Оно на многое открыло мне глаза. В очередной раз указало мне на то, как моё окружение как...
