Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна
Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї.
Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все.
Дивлюся ваші фоточки з свободної...
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
2 вересня 2025 Старобільськ, Україна
Сусіда, Ваську кривого, приїхали і забрали військові. А через два дні привезли обратно. Він нічого не розказував, чого його забирали. Він такий не проукраїнський, типовий алкаш на вулиці, але думаю, що його завербували стучати і підглядати за сусідами.
Тут взагалі мовчати треба навіть зі знайомими. Всі стучат один на одного. Кого змушують на роботі, а хто і сам, бо хоче вислужитися. Хто з властями дружить, тому добре – жирують на повну: одягатися стали красиво, їжу всяку хорошу купують. Ще їм за це дома віддають тих, які виїхали.
Я все життя живу в Старобільську, всіх знаю, а зараз тут живуть нові люди....
20 травня 2025 Крим, Україна
Доброї ночі чи дня. Вперше вам сюди пишу. Я б хотіла розповісти, що відбувається в нас в школах, в окупованому Криму.
Цими днями, замість уроків, нас відправили плести маскувальні сітки для військових. Я не хочу плести сітки, але вчителі змушують, і лаються, якщо ми неправильно їх плетемо. Наша школа перетворилася на якусь тюрму, я не хочу зубрити всіх цих "хероїв". Не можу нікого з них поважати. Да, я була маленька, коли все це сталося і не памятаю, як було раніше. Але я не хочу так, як тепер.
Побачила в інтернеті історію дівчини, яка виїхала сама без батьків і вчила українську, щоб...
14 грудня 2023 Мелітополь
В перший місяць окупації я повною мірою відчула гнів в бік окупантів і їхню безпардонність. Поки відвідувала бабусю, в квартирі, де я мешкала, зрізали вхідні двері.
Шукати в мене немає чого, та вони нічого й не знайшли. Але влаштували в помешканні справжнісінький жах! Розбили усі дзеркала, виламали двері в шафах, багато речей зникло…
Терплю… Їх дуже багато у місті, це так гидко. Чекаю на наших хлопців. Вірю в перемогу.
Огида – ось, що я найчастіше відчуваю.
