Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Привет 2025, надеюсь ты будешь лучше чем 24й, 23й и 22й. Городских салютов не было, но многие пускали из дворов, и окон. Никого не задерживали за салюты. Мы отлично отпраздновали семьей, пока Украину атаковали дроны и ракеты, одна разорвалась в километре от дома моей подруги. Сюрреалистичная ситуация. Меня никогда не увлекали цифры. Численность армии, количество раненых, мощность взрывной волны, дальность полета, единицы захваченной или разрушенной техники вся эта военная математика с лихорадящими подсчетами, душевными подъемами и головокружительными разочарованиями проходит мимо моего внимания. Я с удивлением наблюдаю как люди до пены и покрасневших глаз считают сколько атакамсов укладывается в орешник. Но есть занимательная математика...

Доброї ночі чи дня. Вперше вам сюди пишу. Я б хотіла розповісти, що відбувається в нас в школах, в окупованому Криму. Цими днями, замість уроків, нас відправили плести маскувальні сітки для військових. Я не хочу плести сітки, але вчителі змушують, і лаються, якщо ми неправильно їх плетемо. Наша школа перетворилася на якусь тюрму, я не хочу зубрити всіх цих "хероїв". Не можу нікого з них поважати. Да, я була маленька, коли все це сталося і не памятаю, як було раніше. Але я не хочу так, як тепер. Побачила в інтернеті історію дівчини, яка виїхала сама без батьків і вчила українську, щоб...

Я не впевнена, що варто про це писати, але й треба. Ходила сьогодні, вішала плакати, вийшло непомiтно дiстатись до нових цікавих місць... Хоча знайшла багато, але майже усюди були люди, якi ну зовсiм йти звiдти не хотіли. А як знати, що за люди? Iнодi нападає параноя, хочется тупо бiгти, тікати звiдси, але внутрiшнiй голос каже: “Ти потрiбна тут”. Тому сиджу, чекаю. Чекаю, поки зайві свідки підуть і можна буде приклеїти плакат. Чекаю на черговi новини про вдалі справи на фронтi та в тилу. Знов думаю про черговi затримання наших. Якщо брати мою особисту ситуацію, то основний мінус і загроза — це...