Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Поехали недавно к друзьям в гости на западный берег. У них домик недалеко от моря, построили еще до войны. Все обставлено икеей, даже посуда икея, моя уже разбилась вся. Какие же они аккуратные. Вокруг красота, море, холмы, поля, и никого, домик в глуши. А хозяйка инструктирует, «только на восток не снимайте на камеру, там часть военная». Вот так и жили, почти неделю, не поворачивая телефон на восток. Чем заняться на краю света: немного скучать, смотреть восходы и наблюдать за птицами, богомолом Федей, и молоденькими «мальчиками-срочниками» из части. Утром я считала берцы у казармы, и их почему-то каждый раз разное число, а один...

Тепер у нас водять російські паспорти. Я свій рідний сховала, щоб не відібрали, бо на вулиці просто можуть підійти російські військові і забрати телефон та паспорт. Всі хто не отримав російський паспорт не можуть отримувати пенсію, влаштуватися на роботу, навчатися, пересуватися в інше місто, а що найстрашніше для мене – не отримають медичну допомогу. Деяких людей, які відмовилися брати нові паспорти вивозять до кордону без речей, зачитують якийсь указ про їх депортацію з території ЛНР, одягають каструлю на голову, інколи б’ють ногою під зад і всі ці знущання і приниження знімають на телефон, а потім викладають в інтернет...

Пропадають люди. Вони просто зникають. Сьогодні він торгував м’ясом на нашому ринку, а у вихідні його вже нема. І саме страшне, що люди просто мовчать. Роблять вигляд, що нічого не відбувається, так ніби цієї людини просто не існувало взагалі. Люди просто зникають, і навіть їх рідні просто мовчать. Мені інколи здається, що я просто сплю, і мені сниться кошмар, а я ніяк не можу прокинутися. Я не можу прийняти життя, яке живу. Як моє життя перетворилось на суцільний кошмар? Зникла продавчиня з магазину поряд мого дому. Я запитала у хазяйки магазину «де Лариса?». Вона опустила очі і сказала, що...