Любі Мавки!

Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути. 

Посилання на аудіо щоденники

11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна

Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...
logo

Щоденники Мавок

Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України

18 апреля 2024 Крым Украина

Написала подруга. Она с любимым уехала после начала войны в Европу. Написала, чтобы заказать картину. На картине будет сельский домик в крымских горах. В этом домике они прожили счастливый год перед войной. Картину буду писать, когда зацветет чайная роза. Она очень красиво цветет возле их домика. История о том, как взять с собой свой дом, если нельзя в него вернутся. Другая подруга написала из Еревана, узнать, как дела после «выборов». И спросила почему я еще в Крыму, почему не уехала, ведь ничего не изменится. Я ответила, что потому что у меня еще есть надежда на победу. На то, что...

3 квітня 2025 Окупований Крим

Днями, я спілкувалася зі своєю подругою, вона добре знає українську мову і ми почали з нею розмовляти. Просто між собою. До нас підійшов хлопчик і сказав їй: "Чего говоришь на этом хохлятском, ти че, украинка, что ли?!". Вона сказала: "Так, я українка, і я маю повне право говорити своєю мовою". А ще нещодавно чистила телефон (краще регулярно чистити від «підозрілого») і знайшла фото. Воно було зроблене у 2024 році моєю подругою і вона зі мною поділилася – і я вам покажу. Це в маршрутці, у дівчинки на нозі татуювання з гімном України і вона сміливо їздить у громадському транспорті та не...

14 грудня 2023 Мелітополь

В перший місяць окупації я повною мірою відчула гнів в бік окупантів і їхню безпардонність. Поки відвідувала бабусю, в квартирі, де я мешкала, зрізали вхідні двері. Шукати в мене немає чого, та вони нічого й не знайшли. Але влаштували в помешканні справжнісінький жах! Розбили усі дзеркала, виламали двері в шафах, багато речей зникло… Терплю… Їх дуже багато у місті, це так гидко. Чекаю на наших хлопців. Вірю в перемогу. Огида – ось, що я найчастіше відчуваю.