Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Лікарню в Сватовому закрили. І я думаю: а де тепер бідні люди? Вони ж тяжко хворі… Більшість там роками жила. У багатьох — важка шизофренія, а ліків тепер немає й близько. Зате — дороги роблять, квіти садять. Але то квіти прибиті, щоб «гарно», щоб показуха. Роблять, як у мою молодість — суботники. Усіх із роботи виганяють прибирати вулиці. Техніка — та сама, яку ще мер Сашка до війни купував, але вже вся роздовбана, ледве тримається. І дивно навіть, що її ще не вивезли в росію, як усе з лікарні. А я ж тепер навіть МРТ чи УЗД в Старобільську зробити не...

Я живу в селищі на лівому березі, де тиша означає тільки одне: десь над нами літають їхні дрони. Ми навіть придумали нову погоду: «сьогодні тихо по артилерії, але важко по дронах». Тут це називають просто сафарі: як тільки хтось виходить на вулицю, по дорозі йде трактор чи їде машина з водою, десь угорі починає дзижчати мотор. Дрон може довго висіти над городами, над зупинкою, роздивляючись, хто рухається, а потім різко піти вниз і скинути гранату: на велосипедиста, на стареньку з відром, на будь-який силует. Ми навчилися ходити вздовж парканів, зупинятися під деревами, ховатися під навісами – не від дощу, а від...

Тепер вони прийшли по дітей. Не з обшуком, а з паперами й усмішками. Так тепер виглядає наш страх. Галочка «рекомендований до лікування в оздоровчому таборі». Начальниця відділу освіти пояснювала, що це «пріоритетна програма реабілітації», там весело і «концерти». Я знаю, що в цих «концертах» діти співають під чужими прапорами, а в «спортивних заняттях» їм показують, як розбирати автомат. Через «впн» прочитала, що минулого року в такі «табори» вивезли більше 10 тисяч наших дітей. Це майже ціле наше містечко. Кожен автобус, який від’їжджає від школи, тепер здається мені частиною цієї великої схеми, де наші діти перетворюються з учнів 3‑Б на «вихованців програми перевиховання»....