Любі Мавки!
Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути.
Почуті
До Міжнародного дня боротьби за права жінок ми згадуємо слова правозахисниці Олександри Матвійчук: «Мужність не має гендеру». І разом зі «Злою Мавкою» говоримо про те, як змінилося життя в окупованому Мелітополі і як триває боротьба за його звільнення.
Читати повністю
Щоденники Мавок
Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України
28 серпня 2025 Старобільськ, Україна
Вже все білять і до школи готовляться, завезли на ринок «шкільний базар». Форму таку чудну як у нас колись було при совєтах: страшна просто, а всі покупають. Зошити і підручники російські, фломастери з Білорусії. Всі вже скупляються активно.
Валька рижа, Гевчиха, дочку свою в Крим відправила літом від школи. Там дітей, хто хорошо вчиться, возили відпочивати.
Питаю: «Валька, ти шо дура, куда дочку отдала??? Її ж тобі назад не привезуть!!!!»
А вона мені: «Іди, дура совсем, что ти мєлєш!»
А я і собі думаю: мовчи, а то загребуть же. Но мене тут «мєстной сумашедшей» щитають і не трогають.
9 сентября 2025 Оккупированная Херсонская область, Украина
Начался учебный год и нам на работе «добровольно-принудительно» сказали поставить Мах – «ведь даже полная версия статей "МК" уже только там!». Да неужели. Рекламировали как «глубокую интеграцию с государственными и бизнес-сервисами, и даже встроенным искусственным интеллектом». Примерно полчаса наш шеф рассказывал, как безопасна эта «экосистема нового поколения для ежедневных задач», как уже очень скоро можно будет через него организовать доставку еды, заказать такси (ха-ха), слушать музыку, смотреть видео и «даже купить кроссовки». Я работаю, к счастью, в весьма аполитической индустрии, но и здесь нас начали «мониторить на лояльность» – именно такую формулировку он использовал. Раз, примерно, пять.
Как прекрасно государство...
25 січня 2024 Луганська область, Україна
Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився. Але серцем розумію, що це не так. Пишіть більше, прошу, це таку надію дає!
Я з україномовної родини, ми завжди були трішки «іншими», і професійне життя своє я так побудувала. Від часів окупації я, здається, змінююсь. Здається, що маска якась налізла і починає приростати до лиця. Я навіть це повідомлення пересилаю через двох подруг, а раптом «по почерку узнають», я ж викладала в школі,...
