Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Недавно я встретила уникальное ответвление от генеральной пропагандистской линии соловьев-мизулина. В общем слушайте, автор этого шедевра – наша крымская знаменитость Валерия Петрусевич. Концепция такая: когда в Украине, победили “фашисты” в 2014м году, понятное дело, не в 1945, они стали искажать прекрасную украинскую культуру, узурпировали язык, и стали притеснять “настоящих” украинцев, а сколько то-там лет россия защищала украинцев “правильных” в ДНР и ЛНР от “неправильных”, от фашистов, а теперь хочет освободить от фашистского гнета вообще всех “правильных”. А дело все это излагалось под соусом: “Повернем собі та захистимо нашу улюблену українську культуру та мову”. Вот так. Мне в этой истории что показательно: 1)...

На блокпості мене питають: «Куди їдеш? До кого? Навіщо?» Знаю, що кожна відповідь повинна бути коротшою за три секунди. Три секунди — це межа між тим, що мене відпустять чи ні. Тому говорю повільно, рівно, без тремтіння. А всередині — ураган. Страх, який за три роки став частиною дихання.

Вже все білять і до школи готовляться, завезли на ринок «шкільний базар». Форму таку чудну як у нас колись було при совєтах: страшна просто, а всі покупають. Зошити і підручники російські, фломастери з Білорусії. Всі вже скупляються активно. Валька рижа, Гевчиха, дочку свою в Крим відправила літом від школи. Там дітей, хто хорошо вчиться, возили відпочивати. Питаю: «Валька, ти шо дура, куда дочку отдала??? Її ж тобі назад не привезуть!!!!» А вона мені: «Іди, дура совсем, что ти мєлєш!» А я і собі думаю: мовчи, а то загребуть же. Но мене тут «мєстной сумашедшей» щитають і не трогають.