Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Якось їхала вішати плакати наші, стояла в автобусі, а поруч стояла дівчина, яка досить захоплено читала «Кримський смерш». Я ще подумала: який же сюр виходить, що я поруч із нею стою, а в мене он в рюкзаку ТАКЕЕЕ )) І раптом автобус різко рушає і я на неї падаю. Вибачилася, звісно, вона теж доволі адекватно відповіла, та й з вигляду її не скажеш, що схожа на типових підписників Таліпова. А ось сидить, щось там виглядає, щось їй сподобалося... Але найжахливіше, що туди затягнуло і мою матір. Ось вона явно більше на типаж його підписників скидається. На жаль. Причому, з...

У нас є «позор сім’ї» — тьотя Валя з Підмосков'я. Як почалась повномасштабка, вона кричала, що це все «пропаганда і фотошоп». Ах да, треба ж сказать, що тьотя Валя — наша. Заміж вона туди вийшла, понімаєте, «по любви». Але історія не про це. Вона давно мріяла полетіти на море, весь сімейний чат цим дістала. Я там від 2022 не писала, але новини, в тому числі «з-за поребріка» піддивлялася. Вона вже й валізу зібрала, і купальники всі показала, і бутерброди склала. Словом, підібрала момент. І тут приїхала тьотя Валя в аеропорт, а через атаки українських дронів… ну ви в курсі, усі рейси...

Ни на чем не могу сосредоточится, все время вспоминаю как это было 3 года назад. Как проснулись ночью, как не могли поверить в то что началась война. Как было страшно и стыдно, и больно. Как менялась реальность вокруг. Появились машины похожие на дуршлаги, на украинских номерах, но не донецких. Как менялись люди, родственники, друзья, знакомые. Как за первые месяцы войны в голове поселился новый страх: сболтнуть лишнего. Сегодня мы с этим страхом уже давние знакомые. Все что я делаю и говорю проходит сначала внутреннюю цензуру. Даже если это формально “законно” есть еще и неформальные законы, их нужно чувствовать они витают...