Любі Мавки!

Про наші історії пише міжнародна преса, розказують по телебаченню, а тепер ще і Радіо Культура озвучила наші щоденники Мавок, і вся Україна зможе їх почути. 

Посилання на аудіо щоденники

11 квітня 2026 Окупована Херсонщина, Україна

Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...
logo

Щоденники Мавок

Жіночий партизанський рух «Зла Мавка» чинить спротив росії на тимчасово окупованних територіях України

24 червня 2025. Мелітополь, Україна

Почула одну історію і хочу поділитися. У ''Мєрі'' скуповувалася жінка, їй не вистачало трохи грошей до 1000 рублів, щоб купити їжу. Її почув орк, який хотів пролізти без черги, щоб купити пиво і сигарети, по класиці. Він почув, що жінці не вистачає грошей, і хотів розрахуватися за неї, почав пхати 1000-ну купюру, але вона відмовлялася навідріз. Вояка сказав, що нехай це буде його остання добра справа і аж казився. А вона: «Не хочу кровавих грошей» і все! Хай додому валить, тоді і 200 і 300 піде.

16 января 2024 Крым

Я хожу на маникюр к Даше больше года. Она идеальная мастерица, пунктуальная, опрятная, быстрая. Даша переехала к нам пару лет назад из какого-то уездного российского городка. И до переезда она про аннексию Крыма и войну на Донбассе ничего не знала. Даша младше меня на 10 лет, из того поколения, которое выросло при Путине. Мы не обсуждаем политику, но я ответила на многие ее вопросы и научила говорить: “паляниця” Моя сотрудница Настя, переехала с семьей около 5 лет назад, сейчас ей 19 лет. Она учится в местном колледже и подрабатывает у меня на каникулах. Настя очень интересуется политикой, слушает запрещенную музыку,...

10 червня 2025. Окупована Луганщина, Україна

Здається, навколо все горить, вибухає, обстрілюється. Світла вже кілька днів нема, води теж. Кажуть, серед цивільних теж жертви по обидві сторони фронту. Повернулася з райцентру з лікарні додому, а тут «зоряні війни». Кажуть, в один десь було біля 100 атак. Мені важко порахувати, просто гучно. Так дивно бути з боку тих, від кого летить. Але й від наших відповідь є. Почуваєшся трохи дивно, коли летить тобі в город, а сама думаєш: «давайте, хлопчики, дотисніть сильніше». Зловила себе на абсурдній думці, що була б щаслива бути убитою українською стороною, аби лиш посунути лінію фронту трохи ближче… щоб поховали уже на звільненій Україні. Хочеться...