Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Ко мне приходили девочки в гости. Мы собрались в мангальной беседке в общем дворе, той самой. Болтали у огня, обо всем, жарили мясо, пили игристое, слушали музыку. Когда одна из девочек предложила поставить “Червону руту” и меня аж глаза расширились от испуга. Она переспросила: “тут, наверное, нельзя?”. Стало стыдно за свой страх, я начала бормотать что-то про невероятную акустику двора колодца, и соседей, которые на днях слушали Шамана. Но на самом деле я завидовала. Завидовала, что ей в голову такое пришло. Я даже дома теперь украинскую музыку не ставлю, не то что на улице. Оправдываю себя, что это вынужденная осторожность. Но правда...

Після виписки переді мною стала інша проблема – де взяти якісні продукти, бо після хвороби мені треба було більш-менш добре харчуватись. Про магазини та супермаркети можна було забути, всі продукти тепер у нас російські або білоруські і такої низької якості, що для вживання вони не придатні. Єдине місце, де можна купити якісну їжу – місцевий ринок, але туди треба прийти дуже рано, бо продуктів мало, а бажаючих дуже багато, і через це ціни дуже високі. Всі ці люди на ринку – не місцеві, а переселенці з інших зруйнованих міст, таких як Кремінна, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Вони ходять по...

Було 24 березня 2022. Я була втомлена настільки, що здавалося, що відчай мене опанував цілком, що вже не розумію, що робити. Настільки розгублена, що просто лягала та не могла піднятися з ліжка, хоча до цього дня їздила містом та допомагала волонтерам і друзям. Але в той день в мене ніби не стало більше сил на боротьбу. Памʼятаю, як заплющила очі в зневірі й тут задзвонив телефон – подзвонила жінка, котра підняла мене на ноги й сказала: «Ваша мати виїхала з волонтерами, прямую до вас». Я розридалася, це були сльози неймовірного щастя. Моя вагітна мама буде в безпеці!...