Знаєте, що мене от прям зараз дратує? Нє, навіть не дратує - бєсіть! Слово «кулічі», ага. Уявіть, і це мене, яка росла в російськомовній сімʼї. Скажу крамольне: хочеться простого, уютного українського срачу - мастить білком чи шоколадом чи взагалі кольоровим пшоном посипать, як моя бабушка. Хочеться з всіма з корзинкою потусоваться, а не вотето вот все. Дивлюся ваші фоточки з свободної...

Найстрашніше, що відбувається зі звичними людьми в окупації, це те що в них відбирають все, що пов’язано з Україною. Коли просто йдеш вулицями міста, в тебе спокійно можуть відібрати телефон і почати його перевіряти: з ким ти спілкуєшся, що в ньому і чи немає в тебе чогось українського. Тебе спокійно можуть забрати, якщо ти досі не змінив українські номери на машині, і часто в державних установах роблять зауваження, що ти спілкуєшся «суржиком». В місті повне беззаконня. Поліція не реагує на звернення мешканців міста. Почала зростати злочинність, особливо грабіжництво. Мені пощастило, що поряд живе сестра і...

Честно сказать, да, меня ничего из этого больше не трогает. Приходиться дистанциироваться. Взрослые люди с интернетом и умением читать считают, что это классно – наряжать детей солдатами в течении 10 лет, в течении 10 лет клеят на авто наклейки “можем повторить” , а потом удивляются, что их подросший ребенок одет уже в настоящую форму. И подписывает контракт чтобы стать “героем как прадед, в войне с фашистами”. Только нет никаких фашистов, и войны в его стране официально тоже нет, есть только пустой стул на тесной кухоньке ипотечной хрущевки. Да, я поздравила бабушку, для нее это важно. Она ребенок войны, с психикой...

Коли нас окупували, я думала – все, кінець. Але потім зрозуміла – треба якось жити далі. Городом займалася, курей тримала. Сусідам помагала, хто слабший. Ми як одна родина стали. Ругаємся, не без того, але й розуміємо, що поодинці ніяк. Якось прийшли ці, з автоматами, хотіли нашу хату забрати. А я їм і кажу: «Хлопці, ви ж чиїсь діти. Невже вам мати не казала, шо чуже брати – гріх?». Вони посміялися, щось наговорили дурного про «братья-одна семья-один народ», а потім пішли. Страшно було, але я собі казала: «Ми інші, ми мусим вистояти». І якось воно так і було – день за...