В Старобільськ привезли нові підручники з росії, на російській мові. Вчителів катастрофічно не вистачає, ходять примушують пенсіонерів виходити на роботу. Або був випадок обшуку у вчительки географії, яка після окупації міста звільнилася з роботи. Після обшуку вона повернулася працювати в школу. Тих вчителів, хто пішов працювати, возили до Криму на навчання. Українську мову тепер не вивчають, треба писати директору, щоб дозволили додатково окремо вивчати українську мову, але всі бояться – викликають одразу батьків на бесіду в присутності російських військових.
Ще до нас у місто привозять вчителів з росії, мабуть з Бурятії. Наші українські діти їх не поважають, зривають уроки. Кожен день уроки починаються з гімну та ввели такий предмет «Разговори о главном», де розповідають про героїв росії, про нацистський режим в Україні і як він зараз «знищує українців».
Розмови про те, як ми «самі себе бомбим» і що українців та України ніколи не було, і що ми просто забули, що ми руські люди. Ми маємо забути українську мову, забути, ким були наші батьки і повернутися до росії. Ще організували дитячі військові формування, якісь казацькі гуртки, де промивають мізки та вчать військовій справі. Навіть форму їм пошили. Вчать боротися з «українськими націоналістами як найбільшим злом у світі». Бачила як вчили їх крокувати на центральній площі нашого Старобільська.
Добре, що мій Міша вчасно виїхав звідси.
