Українська мова живе на ТОТ попри спроби окупантів стерти все
Сімферополь, Мелітополь, Алчевськ — Мавки продовжують поширювати вірші українських письменників. Це дозволяє нагадати: тут була, є і буде Україна.
Спротив буває різний. Іноді це просто аркуш із кількома словами на стіні. Але цього вистачає, щоб хтось зупинився, посміхнувся, згадав, що він не сам. Саме такі прості речі дають надію і силу триматися далі, а знайомі українські слова нагадують людям, ким вони є.
Бажаєш приєднатись до руху?
Пиши @ZlaMavka
Сімферополь, Мелітополь, Алчевськ — Мавки продовжують поширювати вірші українських письменників. Це дозволяє нагадати: тут була, є і буде Україна.
Спротив буває різний. Іноді це просто аркуш із кількома словами на стіні. Але цього вистачає, щоб хтось зупинився, посміхнувся, згадав, що він не сам. Саме такі прості речі дають надію і силу триматися далі, а знайомі українські слова нагадують людям, ким вони є.
Бажаєш приєднатись до руху?
Пиши @ZlaMavka
24 червня 2025 Мелітополь, Україна
Почула одну історію і хочу поділитися. У ''Мєрі'' скуповувалася жінка, їй не вистачало трохи грошей до 1000 рублів, щоб купити їжу. Її почув орк, який хотів пролізти без черги, щоб купити пиво і сигарети, по класиці. Він почув, що жінці не вистачає грошей, і хотів розрахуватися за неї, почав пхати 1000-ну купюру, але вона відмовлялася навідріз. Вояка сказав, що нехай це буде його остання добра справа і аж казився. А вона: «Не хочу кровавих грошей» і все! Хай додому валить, тоді і 200 і 300 піде.
#щоденникиМавок
Почула одну історію і хочу поділитися. У ''Мєрі'' скуповувалася жінка, їй не вистачало трохи грошей до 1000 рублів, щоб купити їжу. Її почув орк, який хотів пролізти без черги, щоб купити пиво і сигарети, по класиці. Він почув, що жінці не вистачає грошей, і хотів розрахуватися за неї, почав пхати 1000-ну купюру, але вона відмовлялася навідріз. Вояка сказав, що нехай це буде його остання добра справа і аж казився. А вона: «Не хочу кровавих грошей» і все! Хай додому валить, тоді і 200 і 300 піде.
#щоденникиМавок
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
А памʼятаєте всі ці пафосні новини про міжнародний економічний форум в Петербурзі?😏
Та все як завжди, просто цього разу без лопати😂😂 не здивуюсь, якщо навіть таліби там такі: «боже які дикуни!!»😂
Та все як завжди, просто цього разу без лопати😂😂 не здивуюсь, якщо навіть таліби там такі: «боже які дикуни!!»😂
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Боже і скільки вас таких?😂😂😂
Вот реально іноді дивуюсь як вони виживають в світі… в Спарті б таких… ну ви самі знаєте
Вот реально іноді дивуюсь як вони виживають в світі… в Спарті б таких… ну ви самі знаєте
Якщо ви думали, що гірше в окупованих містах бути не може, то у росії завжди є для вас ще сюрпрайз!
І якщо історіями Балицького про штрафників, яких звозять до нас, гостями з Кавказу та середньої Азії нас вже не здивуєш, то ось це…
🛑
Росія намагається вирішити кадрову кризу на тимчасово окупованих територіях, залучаючи робітників із Афганістану. Кремль підписав меморандум із терористичним рухом «Талібан» про використання найманої сили для розбудови військової логістики.
💸 При цьому афганським працівникам обіцяють зарплати, які перевищують середні виплати місцевим мешканцям.
Тут би закінчити саундтреком з Єралашу….
І якщо історіями Балицького про штрафників, яких звозять до нас, гостями з Кавказу та середньої Азії нас вже не здивуєш, то ось це…
🛑
Росія намагається вирішити кадрову кризу на тимчасово окупованих територіях, залучаючи робітників із Афганістану. Кремль підписав меморандум із терористичним рухом «Талібан» про використання найманої сили для розбудови військової логістики.
💸 При цьому афганським працівникам обіцяють зарплати, які перевищують середні виплати місцевим мешканцям.
Тут би закінчити саундтреком з Єралашу….
😡 У Мелітополі почастішали домагання з боку окупантів
Мавки з Мелітополя повідомляють: щойно в місті потепліло, окупанти почали активно чіплятися до дівчат. Окупанти дозволяють собі грубість, нецензурні зауваження та відкриті домагання — особливо до тих, хто влітку ходить у легкому одязі або з макіяжем, при цьому звинувачуючи самих дівчат у тому, що вони нібито «провокують» своїм виглядом.
Окупанти поводяться нахабно, бо відчувають повну безкарність. А їхні «адміністрації» або мовчать, або взагалі вважають таку поведінку нормою.
Мавки, якщо ви стали свідками злочинів окупантів або знаєте більше деталей, не мовчіть, пишіть 👉 @ZlaMavka
Мавки з Мелітополя повідомляють: щойно в місті потепліло, окупанти почали активно чіплятися до дівчат. Окупанти дозволяють собі грубість, нецензурні зауваження та відкриті домагання — особливо до тих, хто влітку ходить у легкому одязі або з макіяжем, при цьому звинувачуючи самих дівчат у тому, що вони нібито «провокують» своїм виглядом.
Окупанти поводяться нахабно, бо відчувають повну безкарність. А їхні «адміністрації» або мовчать, або взагалі вважають таку поведінку нормою.
Мавки, якщо ви стали свідками злочинів окупантів або знаєте більше деталей, не мовчіть, пишіть 👉 @ZlaMavka
Обожнюю цей канал)
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
28 червня 2025
Окупована Україна
Сьогодні – День Конституції. Але не просто свято, а день справжньої, першої у світі конституції – тієї, яку ми, українці, створили ще тоді, коли про свободу тут інакше й не мріяли. Я, музейниця, завжди відчуваю особливий трепет у такі дні. Особливо після того, як мені пощастило побачити оригінал у 2021 році: вперше за 311 років привезли до Києва зі Швеції. Стояла тоді в Софійському соборі, серед інших музейників, і ловила кожен подих – бо переді мною була не просто старовинна латинська рукописна книга, а жива пам’ять про те, як ми вміли бути вільними навіть у вигнанні.
Кажуть, зараз цей оригінал знову виставлено у Стокгольмі. Колеги з вільної України навіть скидали фото – і я радію, що світ бачить: українська ідея свободи народилася не вчора. У ній уперше з’явилося й поняття «вільний народ» – це про нас, про всіх, хто живе на цій землі й має право сам вирішувати свою долю.
А друга… Другу, україномовну редакцію, як завжди, ховають у московитських архівах. Як завжди, крадуть наше найцінніше. Але не цього разу. Бо з кожним днем, з кожною розповіддю, я відчуваю: по-старому вже не буде. Ми вже не ті, що були. Через усю мою історичну роботу інколи здається, що я не вперше живу, і все це вже було й переживалося. Але сьогодні чомусь особливо ясно: майбутнє – це Україна.
З Днем Конституції, рідні! На вільній і на поки не вільній землі – ми разом.
#щоденникиМавок
Окупована Україна
Сьогодні – День Конституції. Але не просто свято, а день справжньої, першої у світі конституції – тієї, яку ми, українці, створили ще тоді, коли про свободу тут інакше й не мріяли. Я, музейниця, завжди відчуваю особливий трепет у такі дні. Особливо після того, як мені пощастило побачити оригінал у 2021 році: вперше за 311 років привезли до Києва зі Швеції. Стояла тоді в Софійському соборі, серед інших музейників, і ловила кожен подих – бо переді мною була не просто старовинна латинська рукописна книга, а жива пам’ять про те, як ми вміли бути вільними навіть у вигнанні.
Кажуть, зараз цей оригінал знову виставлено у Стокгольмі. Колеги з вільної України навіть скидали фото – і я радію, що світ бачить: українська ідея свободи народилася не вчора. У ній уперше з’явилося й поняття «вільний народ» – це про нас, про всіх, хто живе на цій землі й має право сам вирішувати свою долю.
А друга… Другу, україномовну редакцію, як завжди, ховають у московитських архівах. Як завжди, крадуть наше найцінніше. Але не цього разу. Бо з кожним днем, з кожною розповіддю, я відчуваю: по-старому вже не буде. Ми вже не ті, що були. Через усю мою історичну роботу інколи здається, що я не вперше живу, і все це вже було й переживалося. Але сьогодні чомусь особливо ясно: майбутнє – це Україна.
З Днем Конституції, рідні! На вільній і на поки не вільній землі – ми разом.
#щоденникиМавок
Яка вона😍😍😍
🇰🇪 Нещодавні протести у Найробі (Кенія)
Через колючу проволоку від поліції.
Сподіваюсь, в неї все добре.
Через колючу проволоку від поліції.
Сподіваюсь, в неї все добре.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🤬 У Токмаку окупанти крадуть телефони в жінок і вимагають “подяку”
Мавки з Токмака повідомляють про чергові випадки “свавілля” — російські військові відбирають у жінок телефони, а потім погоджуються повернути лише в обмін на “подяку”. Це вже не перший подібний випадок. Такі “розваги” росіян стали нормою на тимчасово окупованих землях.
Мавки, якщо ви стали свідками злочинів окупантів або знаєте більше деталей, не мовчіть, пишіть 👉 @ZlaMavka
Мавки з Токмака повідомляють про чергові випадки “свавілля” — російські військові відбирають у жінок телефони, а потім погоджуються повернути лише в обмін на “подяку”. Це вже не перший подібний випадок. Такі “розваги” росіян стали нормою на тимчасово окупованих землях.
Мавки, якщо ви стали свідками злочинів окупантів або знаєте більше деталей, не мовчіть, пишіть 👉 @ZlaMavka
Коли хотів писати романи, але ти донецький воєнкор
1 липня 2025
Окупована Херсонщина
Я стискаю скроні, відчуваючи, як у мені стискається все. Від болю, від люті, від безсилля. Навколо мене — каламутне болото, у якому купаються чужі обличчя, чужі слова. Вони гучно кричать: «Побєдім!», «Русскій мір!», «Навсєгда!». Їхня пропаганда, як отрута, розтікається повітрям, проникає у щілини, у найменші шпарини мого світу.
Я народилася в вільній Україні і не памʼятаю всього цього трешу з «по старому», як тут деякі ждуни розказують. Тепер усе змінилося. Вони прийшли — чужі, з чужими словами й чужими прапорами. Вони намагаються змусити нас забути, хто ми є. Вони хочуть, щоб ми стали частиною їхнього «вєлікого» світу, де немає місця для нашої волі.
Я бачу, як вони нервують. Вони відчувають, що щось їм не вдається. Їхні обличчя спотворює злість, гасла стають голоснішими, а агресія — жорсткішою. Вони намагаються залякати, зламати, змусити скоритися. Забирають телефони, обіцяють повернення «за маленькою услугу, тебе че жалко?!» Серйозно?!
Але я стискаю зуби й не дозволяю їм проникнути в середину. Я — коріння, я — пам’ять цієї землі. Я знаю: чим більше вони тиснуть, тим сильніше проростає в мені опір.
#щоденникиМавок
Окупована Херсонщина
Я стискаю скроні, відчуваючи, як у мені стискається все. Від болю, від люті, від безсилля. Навколо мене — каламутне болото, у якому купаються чужі обличчя, чужі слова. Вони гучно кричать: «Побєдім!», «Русскій мір!», «Навсєгда!». Їхня пропаганда, як отрута, розтікається повітрям, проникає у щілини, у найменші шпарини мого світу.
Я народилася в вільній Україні і не памʼятаю всього цього трешу з «по старому», як тут деякі ждуни розказують. Тепер усе змінилося. Вони прийшли — чужі, з чужими словами й чужими прапорами. Вони намагаються змусити нас забути, хто ми є. Вони хочуть, щоб ми стали частиною їхнього «вєлікого» світу, де немає місця для нашої волі.
Я бачу, як вони нервують. Вони відчувають, що щось їм не вдається. Їхні обличчя спотворює злість, гасла стають голоснішими, а агресія — жорсткішою. Вони намагаються залякати, зламати, змусити скоритися. Забирають телефони, обіцяють повернення «за маленькою услугу, тебе че жалко?!» Серйозно?!
Але я стискаю зуби й не дозволяю їм проникнути в середину. Я — коріння, я — пам’ять цієї землі. Я знаю: чим більше вони тиснуть, тим сильніше проростає в мені опір.
#щоденникиМавок
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ну… Мені додати нічого