«Кухня Мавки» – це наше найулюбленіше. Спочатку ми займалися лише листівками й збором інформації, але потім виявилося, що одна з жінок має доступ до кухні, де харчуються окупанти. Тому в нас з’явилася безпечна можливість щось додати в булочки чи сосиски в тісті. Проносне виявилося ідеальним варіантом: це зганьбило б окупантів, вони обісралися б у прямому й переносному сенсі. На жаль, а може й на щастя, результати ми не бачили, але нам розповіли, що все було так, як треба. Але це була одноразова акція.
За деякий час у Мелітополі оголосили сухий закон, а випити окупанти дуже полюбляють. Були навіть випадки, коли вони ходили по будинках, «виклянчували» алкоголь, бо їм це було вкрай необхідно. Ми зробили домашній алкоголь, бо знали, як він зможе до них потрапили. О, це було справді паршиве пойло! І не пляшка, не дві, а дуже багато. Було складно точно розрахувати дозування, десь, може, і переборщили. Я тільки можу собі уявити, як росіяни «несли службу» в такому стані.
Багато хто хотів покласти отруту. Але, по-перше, у нас її не дуже легко й знайти (хоча й можна було б щось придумати), а по-друге, підсипати отруту чи ні – це складне етичне питання. Одна справа, коли змушуєш окупанта просертися, а інша – усе-таки вбити. Ми були до цього не готові. МИ ДОДАВАЛИ ПРОНОСНЕ, А НЕ ОТРУТУ, БО МИ НЕ ВБИВЦІ, ЯК РОСІЯНИ. Убивати окупантів – задача для ЗСУ, ми можемо й ненасильницькими діями дати їм просратися.
