Щоденники Мавок в окупації

Було 24 березня 2022. Я була втомлена настільки, що здавалося, що відчай мене опанував цілком, що вже не розумію, що робити. Настільки розгублена, що просто лягала та не могла піднятися з ліжка, хоча до цього дня їздила містом та допомагала волонтерам і друзям. Але в той день в мене...

Пропадають люди. Вони просто зникають. Сьогодні він торгував м’ясом на нашому ринку, а у вихідні його вже нема. І саме страшне, що люди просто мовчать. Роблять вигляд, що нічого не відбувається, так ніби цієї людини просто не існувало взагалі. Люди просто зникають, і навіть їх рідні просто мовчать. Мені...

Поймала себя на мысли, что моя вынужденная командировка в Москву воспринимается мной как поездка в глухую зацикленную в себе провинцию. А предвкушая отпуск в маленькой уютной Грузии, я предвкушаю именно соприкосновение с большим миром, по которому так соскучилась с доокупационных времен. Парадоксально, но так и есть. Хотя...

По пути в командировку мне достались поразительно ядовитые попутчики. Ужасно недовольные отдыхом в Алуште, они были счастливы «наконец-то убраться с этого мерзкого полуострова». Сквозь ядовитые комментарии удалось разобрать вот что: «Все эти вонючие крымчане вашего поколения, молодежь, нет-нет, а все в сторону Украины смотрят». Эта фраза как-то так подняла мне...

Тепер у нас водять російські паспорти. Я свій рідний сховала, щоб не відібрали, бо на вулиці просто можуть підійти російські військові і забрати телефон та паспорт. Всі хто не отримав російський паспорт не можуть отримувати пенсію, влаштуватися на роботу, навчатися, пересуватися в інше місто, а що найстрашніше для...