Сьогодні знову ходила до мами й її рідної сестри. Кладовище. Прибрала, посиділа, поговорила з нею. Розповіла про життя. Єдине місце, де можна чесно «поговорити».
А там, де наші українські військові лежать… все розбито. Сміття. Спеціально так. Родичі бояться приходити, навіть прибрати. Хрести поламані. Пам’ятники — теж. Ну як бога не бояться? Думають, що там не спитають?
Вони взагалі вважають нас фашистами, нацистами. Кажуть: «Скажіть спасибі, що вам мало дісталося, бо путін добрий і пожалів». Це вони там, на нашому ринку, продавцям таке розказують. Слухаю — і важко дихати.
