У нас прильоти. В Старобільську, Біловодську, Сватовому – летить і летить. Наші дрончики, українські. Прилетіло по колишньому СБУ, там тепер так звана власть сидить – окупанти, по нашому. Після другого обстрілу відключили, падлюки, зв’язок. Тепер ніяк прямо ні з ким не зв’язатися, ні вісточку подати – трусять страшне, знову оце по хатах лазять, партизанів шукають.
Тому всім ще страшніше говорити, даже розказувати між своїми, що відбувається – це ж даже по мобільному не напишеш, бо не дай Боже в записах залишиться, а так буває, коли зв’язку нема. Я за ліками поїхала в місто, так думаю, дай хоч напишу і перевірю, як там мої. А вони зразу мене «зашикали» – кажуть, небезпечно, не «світись» зайвий раз.
А мені якось… втомилася боятися. Додому хочеться, в Україну.
