Мене після позавчорашніх коментарів таким відчаєм накрило. Альо, люди, ви справжні?!
«Так їм і треба? Не тільки нам страждати? Хай спробують?! Нехай найдовше…» Наш спротив – «х**ня»? Ми «зрадник на зраднику»?
Перечитую і просто боляче. Це ж нам бажають. Це наче ми б побажали вам, таким самим українцям як і ви найбільшого зла – окупації.
Ми, хто стикається з терором, насиллям, беззаконням, відчаєм щодня? Хто залишився деколи сам-на-сам з нелюдями-орками? Дехто в такому віці, що уже без надій, а дехто, хто живе однією надією.
Це ж не тролі набігли – тролів я вже впізнаю. Це ви, такі самі як я, лиш опинились в кращому місці в той самий час Х, який змінив наші життя на до і після.
Може, ці слова просто вирвались не подумавши – хочеться так думати. Але від того стає не менш боляче. Закриваю обличчя руками і плачу. Тому що ми тут – також Україна, хоч і окупована.