Нема води, давно вже. Послідні роки давали по часам, пару раз в тиждень. Зранку і вечером, потім тільки зранку. А тепер і того нема. Нада було набирать в банки і бутлі – в мене ще остались старі, жовті вже, колись заказували на кулер, даже в офісі в нас стояв. Представляєте?! Кулер! Тепер чувствується як якесь фантастичне інше життя. Хоч замість ялинки той кулер наряжай.
Оце колись, згадалося, город був повний туристів, які на Євро приїхали в 2012. Дивувалися всі ці німці і англічани, що ми так гарно живемо. Ми гордились своїм стадіоном, діти літали на курорти і казали, що і аеропорт в нас найкращий в Європі – і я їм вірила, вони світу побачили. Тепер нічого не осталось від цього, тільки спомини. Та і стараєшся не згадувать лишній раз, бо як каже молодьож, «накриває».
А ще кажуть, Україна підписала договір з Трампом про наші копалини – наші тут «пріспєшнікі» насміхаються, що нас продали, щоб Трамп землі відбив ради наших надр. А тим часом води так і нема, топимось в смітті, пусть вже йде той Трамп – хто угодно, лиш не оці недолугі. Правда наш главний царьок Кулємзін недавно «віддав приказ» відновить воду щодня. Тьху. Цікаво, по чому вона прийде – труби всі розбиті, водосховище недалеко зміліло, ті їхні китайські за зиму розсипались. Остався тільки мій кулер. Поставлю його на городі птахів відганять – ця генерація такого точно не бачила. Намалюю український прапорець на ньому, хай бояться.
