Доброї ночі чи дня. Вперше вам сюди пишу. Я б хотіла розповісти, що відбувається в нас в школах, в окупованому Криму.
Цими днями, замість уроків, нас відправили плести маскувальні сітки для військових. Я не хочу плести сітки, але вчителі змушують, і лаються, якщо ми неправильно їх плетемо. Наша школа перетворилася на якусь тюрму, я не хочу зубрити всіх цих “хероїв”. Не можу нікого з них поважати. Да, я була маленька, коли все це сталося і не памятаю, як було раніше. Але я не хочу так, як тепер.
Побачила в інтернеті історію дівчини, яка виїхала сама без батьків і вчила українську, щоб поступити в вуз в Україні, а не тут. Я чогось раніше не думала, що це реально, бо ніби ж в батьків документи і вся влада. А моїм, мені так здається, “и так сойдет”. Але тепер в мене є мрія – я теж буду вчити, бо зараз пишу трохи з перекладачем. Вивчу, і виїду, і поступлю. Сама. І буду плести сітки, бо сама захочу, а не потому що заставили. Ви ж так живете, да?
