Перед святами на мене часто нападає якась ностальгічна меланхолія – хто я і чому опинилась в такій ситуації? Чому не могла народитись у спокійній країні і жити як жили мої предки споконвіків? А потім думаю – так отак ж вони і жили. Щоразу виборюючи право бути собою – через мову, кухню, одруження “зі своїми”, традиції. Через Сибір і ГУЛАГ. Не повірите, як мене коробить від “кулічів”, “ісконно рускіх” і “нашенских”, отих, тошнотворно скрепних. Цього року хоч легше – Великдень випадає однаково, не треба нічого ховати. Але цікаво як оті нечислені наші, все ще діляться рецептами пасочок, прибирають, чекають на свята, а “понаєхі” враження, що хіба чекають чергової нагоди випити.
Зате я собі сьогодні як пасочки поставлю сяду робити писанки – оті, справжні. З воском, писачком, щоб над свічкою чаклувати, як з бабцею колись. Оце справжнє збереження традиції і робить мене мною. Залишає ниточки зв’язку із моєю Україною і моїми людьми.
А як проходить ваш Чистий Четвер, мої люди?
