18 лютого
Мелітополь, Україна

Які ж вони огидні, ці орки. Коли бачу на вулицях мого рідного міста, просто нудить.

Особливо складно, коли доводиться з ними говорити. Хочеться виплюнути в обличчя усе, що про них думаєш, вчепитися нігтями і роздерти… не знаю навіть… А при цьому маєш бути стриманим, спокійним, і навіть порухом обличчя не виказати, що про них думаєш.

Але я постійно думаю, що наша задача – вижити, і щоб цей гній землі звідси забрався. А ще, думаю, що коли мене після війни спитають, де я була і що робила – мені буде не соромно глянути в очі своїм дітям, бо я не зламалася, і щось робила.

Кожен раз страшно як вперше, але очі бояться, а руки роблять.

#щоденникиМавок

Окупанти продовжують примусову паспортизацію на ТОТ України

Мавки з Мелітополя розповіли, що в поштових скриньках з’явилися листівки з «інструкціями». Тепер не можна просто поповнити мобільний рахунок готівкою — потрібно показати паспорт рф або зареєструватися в «госуслугах». Кажуть, що зроблять авторизацію через термінали, але поки цього немає.

Це ще один спосіб змусити людей брати російські паспорти, максимально ускладнюючи життя та обмежуючи доступ до базових потреб.

Бажаєш приєднатись до руху?
👉 Пиши @ZlaMavka

Так, а ну дівчата, що по колготкам?)))

Фетішисти все повикупали чи може то нормально таке коли руській мир процвітає? Інші варіанти?)))

Хрін з ними з колготками!

💥❗️В Бердянську підірвали заступника голови окупаційної адміністрації євгена богданова

Той приїхав з росії - в захопленому місті відповідав за дороги і фортифікації....

20 лютого
Не скажу звідки, окупована Україна

Прочитала минулого тижня історію з Маріуполя, ту що від бабушки, і мушу поділитися своїм, бо не відпускає.

Ніколи ще не казала, навіть з батьками про це ніколи не говорили. Ми виїхали, ще в 2022, з батьками і бабушкою. А собаку лишили. Бо в машині вже не вистачало місця – тут або собака, або бабушка, або хтось із нас. Ну ми ж думали що це на тиждень-два. Хто ж знав.

Я і тоді розуміла, і тепер, що про це краще не думати і не говорити. Але мушу десь признатись, як же мене досі болить і як же мені соромно. Я до сих під всі відео передивляюся – і орків, і те, що наші люди знімали і все думаю – це ж там десь мій Султан. Чи він ховається від взривів? Чи він серед тих, що з голоду догризали тіла убитих? Чи уже й не живий? Чи може хтось взяв до себе? І розумію, що ніколи більше не візьму собаку.

Папа каже – давай візьмем, буде тобі Султанчик молодший. А я думаю, що не буде. І дальше ці відео передивляюсь, як одержимість якась. А деколи сниться, що він захищав наш дім і розірвав якогось орка. І прокидаюсь і думаю, що він якийсь получається, чесніший, ніж я.

#щоденникиМавок