Свій щоденник хочеться почати з позитиву та віри в те, що скоро ми всі зустрінемось і обіймемо своїх найдорожчих людей.
Я жителька Старобільська, Луганської області, України! Все своє життя я прожила тут, наразі мені 63 роки і я досі проживаю у своєму місті, але зовсім з іншими людьми, з новими правила та законами.
Про війну я знала ще з дитинства, мені розповідав мій дідусь, але такої жорстокості, яка відбувається зараз, я від нього не чула. Хоч може він вибирав мені, дитині, не казати.
Більшість моїх друзів, справжніх друзів виїхали на підконтрольну Україні територію або в інші країни, я ж лишилася тут, бо боюся залишати свій дім, їм нічого не коштує вдертися і все перевернути догори. І тоді дому не буде.
Як я його залишу?
