«Зла Мавка»: супротив українок в окупації.
Загарбуючи нові території, Росія прагне також стерти національну ідентичність місцевих мешканців. Для ворога важливо, щоб люди відмовлялися від своєї держави на користь іншої. Адже це, зокрема, допомагає втримати контроль над загарбаними землями. Утім, на тимчасово окупованих територіях залишаються українці, які не хочуть миритися з «рускім міром» і прагнуть допомагати силам оборони якомога скоріше звільнити ці території. Серед них і об’єднання «Зла Мавка».
Детальніше →
Авторка: Софія Панасюк
Жовтень 2024, секретна локація, Україна
На нашому сайті ми документуємо щоденники тих, хто залишився в окупації і чекає на повернення українського прапора над своїм містом. Прийшов час і для трьох мавок-співзасновниць зібратися разом і поділитися своїми історіями. Вперше зустрілися особисто й почули одна одну: який наш досвід життя в окупації та що допомагає нам продовжувати справу «Злої Мавки».
Із чого почалася «Зла Мавка»
Мавка Друга: Ідея створення руху, як то кажуть, носилась у повітрі. Тому що дуже важко було дивитися на загарбників у рідному місті, бачити їхні трикольорові ганчірки та боятися послухати українські пісні. Тому й захотілося щось зробити.
Мавка Перша: Ми і до створення свого руху постійно допомагали різним активістам. Але потім, коли спротив пішов в «андерграунд», захотілось показати оркам саме спротив українських жінок.
Мавка Третя: Це спочатку був такий собі спротив із принципу. Коли знаєш, що обставини сильніші, але все рівно робиш.
Мавка Перша: Показати, що наші жінки сміливі, сильні і ніколи ми не будемо тут із ними цяцькаться. Першими кроками стали листівки. Ми вигадували малюнки і послання, котрі будуть окупантів дуже бісити, і розповсюджували іх там, де вони точно побачать. Потім вирішили створити телеграм-канал, щоб показувати людям, що ми робимо, і що тут коїться. І понеслося. Нам почали писати жінки і дівчата з інших окупованих міст, просили прислати ім наши листівки, щоб вони теж могли так робити. Ми не очікували, що їх буде так багато 🙂
Підроблені банкноти і спалені прапори
Мавка Третя: Перша підроблена агітаційна банкнота — то було круто. Бо стільки вони по своїх каналах і коментарях психували. Було весело спостерігати за реакцією. І найсмішніше, що ще більше почали обговорювати, коли англійська газета про це написала. Тобто замість того, щоб затвердити ідею, яку вони просували, мовляв, яка це дрібниця, вони фактично самі її і розкрутили.
Мавка Перша: Найстрашніше поки що було палити російські прапори…. Не хочеться це робити десь на подвір’ї, хочеться прям на місці, щоб окупанти побачили не з телеграм-каналу. Коли виходить — це незрівнянно! Іноді доводиться по п’ять разів повертатися на місце, щоб щось таке зробити, тому що до цього щось перешкоджало. Один випадок був найнесподіванішим… У процесі з’явилась жінка… Вона бачить мене, я — її, ми просто стоїмо обидві в ступорі й дивимось одна на одну, а потім вона посміхається і каже: «Давай швидше, там патрульна машина їздить неподалік, краще йди вулицею Х». Я очманіла, але побігла швидко і з усмішкою — НАШІ!
Мавка Друга: Дівчата та жінки бачили, що ми робимо, і приєднувались до нас. Я була впевнена, що наші жінки одразу візьмуться за справу, хоч ви, дівчата, спочатку і не думали, що все буде так серйозно.
Я на початку більше допомагала. Коли окупанти ходили по домах і питали про самогон чи їжу, я подумала: а чому б і ні? Готувати я вмію, ну а що, трошки проносного попало в їжу, так буває. А самогон — то взагалі небезпечна річ. Може, десь не додивилась. Так і виникла ідея «Кухні Мавки».
Наша рушійна сила — люди
Mавка Третя: Для руху типу нашого великого фінансового чи матеріального ресурсу не потрібно. Кожен, хто має вдома принтер, може роздрукувати плакат, газету, стікер або навіть банкноту. Людський ресурс — це найскладніше. Бо треба довіра і треба побороти страх. Навіть одна газета, плакат чи стікер — це вже маленька особиста перемога для того, хто на це спромігся.
Мавка Перша: Треба прорахувати дуже багато нюансів перед тим, як навіть повісити ту листівку. До речі, саме тому дуже ображає, коли українці пишуть, що ми робимо фігню, яка нічого не значить. Щоразу здригаєшся від кожного звуку, тіні чи просто від свого ж страху. Інколи ці ситуації реальні: хтось визирне у вікно (а полюбляючих донести тут вистачає), проїде машина чи ще щось…Щоразу думаєш, що все, ось зараз зловлять… Але потім як в тумані швидко робиш, що мусиш, і втікаєш. І навіть коли ти вже в безпеці — ти її не відчуваєш. А якщо хтось бачив? А, може, десь була камера, котру ти не побачила? А, може, тебе знайдуть….
Необхідна мотивація, натхнення й віра в перемогу перш за все. Матеріальне питання тут особливо не стоїть. Грошики потрібні, звісно, але нічого особливого. Треба багато очей і вух. Щоб люди продовжували спротив, їм потрібно знати, що вони це роблять не дарма. Ми часто помічаємо, що як тільки з’являються гарні новини з України чи з поля бою, кількість активісток зростає. У людей зароджується натхнення, вони знову готові діяти. Але це працює і навпаки — інтернет всі читають, і демотивувати теж дуже легко.
Я памятаю, у якому захваті були учасниці руху, коли побачили фото з різних країн, де жінки малювали наш символ у себе на руках! Оце була бомба. Мавки тоді багато писали, мені запам’яталось одне повідомлення: «Не знаю як ви це зробили, але дякую. Мені так було важливо побачити, що про нас не забули, що нами пишаються і за нас продовжують боротися — це дало мені сил боротися далі».
Мавка Друга: Ми подруги, навіть якщо я старша за багатьох, до мене приходять за порадами або, якщо вже дуже важко, поплакати тихенько. Дуже багато дівчат із різних міст пишуть за порадами чи просто обговорити щось з окупації. Тоді дівчата до мене йдуть, сідаємо разом і починаємо всім відповідати. Наче якийсь анонімний жіночий клуб. Дуже хочеться зустрітися з деякими після визволення, ніколи не бачили одна одну, але як подруги вже.
Цінувати свободу
Мавка Друга: До окупації ми не помічали багатьох речей, які зараз відчуваєш дуже гостро. Це можливість розмовляти тією мовою, якою хочеш, не ховати свої думки. Смішно, але я сумую навіть за нашими українськими продуктами, до яких я звикла. Проте, на жаль, час минає, і люди звикають до такого життя. Це, мабуть, найстрашніше.
Мавка Перша: Окупанти знецінюють наші дії у своїх пабліках, повторюють, що ми якісь пацюки або нас взагалі не існує. Але ж хлопці, камон, нащо ви тоді посилаєте «Юнармію» замальовувати наші графіті? Найгірше для них — це визнати, що ми є. Тому що тоді доведеться визнати, що в них тут нема такої підтримки, як вони розповідають у своїй пропаганді. Це і є наше головне завдання, ми показуємо світу, що ми є, і що люди тут чекають на Україну!
Мавка Друга: Перш за все нас від росіян відрізняє відчуття внутрішньої свободи. Воно в нас невід’ємне. Вони не розуміють, що від них щось залежить, вони як барани йдуть на убой. А ми звикли міняти гетьмана, який нам не подобається.
Мавка Перша: Ми не те що не брати, а навіть не дальні родичі. У них нема внутрішньої культури, смаку, критичного мислення, внутрішньої свободи, нема свого я, гідності, волі й багато чого ще. У них нема правди.
Мавка Друга: Іноді думаєш, може все марно, може дійсно вони прийшли надовго, але потім кажеш собі: «Роби свою справу, а наші хлопці прийдуть». Хай кожен день ці потвори рашистські бачать, що нас не зламати і ніколи ми не будемо «росіянами».
Борітеся — поборете
Мавка Третя: Не втрачати зв’язок з мирним життям допомагає планування, порядок, зайнятість. Щоб не було часу для поганих думок та ниття.
Мавка Перша: А мені допомагає фото дідуся… Він сам із Донбасу, на фото у вишиванці, гарний, розумний… Коли нема сил, уявляю, що б він сказав про все це… А потім як уявлю! Встаю і йду робити те, що треба.
Найкращу пораду всім нам дали дуже давно: «Борітеся і поборете». Кожен обирає своє, кожен робить, що може і що вважає за потрібне. Головне, що мета в нас одна — це Україна!
Мавка Третя: Головний урок, який я запам’ятала з нашої діяльності — ніколи не говори про плани наперед — і зурочити можна, і Бога насмішить, і ворогу дізнатися.
Мавка Перша: У твоїх руках набагато більше сили, ніж ти думаєш. Ти розумієш, що кожна твоя діє має значення, це надихає. Що українці круті, реально! А українські жінки – це взагалі круче марвелівських супергероїв. А ще, не реагуй на коментарі в інтернеті 🙂
Мавка Друга: Урок один для всієї нашої країни: «Кацапа звідусіль жени — хай здохне в ямі при дорозі. Ти подаєш йому води, а він вже сере на порозі».
